Читать «Охоронець» онлайн - страница 86

— Друже, я приніс тобі чорну звістку: в Новгороді вбили Любаву.

Глава 30. Посадник Добриня

Любава приїхала до Новгорода у не найкращі часи: місто вирувало, гомоніло, кричало, нервувало. Спочатку одна чутка пройшла, згодом хвиля переказів затопила місто: Володимир хрестить киян, він руйнує капища, виганяє волхвів. Зібрали віче. Кричали, обурювались. Вискочив тисяцький Угоняй:

— Це ми зробили Володимира князем!

Віче: а-а-а-а!

— Ми не чіпали християн!

Народ: у-у-у-у!

— Хай і князь не чіпає нас, бо гірше буде!

Загомонів натовп.

Високий та худий, вийшов до людей верховний жрець Богомил Соловей.

— Господине Великий вільний Новгороде! — почав міцним голосом. Одразу стихло навкруги.

— Що робити нам? — обвів натовп поглядом-смолоскипом. — Зректися роду свого, віри своєї, звичаїв своїх? Невже ми, Ореві нащадки, Дажба та Велеса онуки, дамо спаплюжити віру свою? Зречемося свят, що були у предків наших? Ми, славці богів наших?

І не буде ігрищ, і танців, і співів на славу їх? Не омиємо тіл своїх, не питимемо сури питви? Не запалимо вогнів, не витягнемо снопа? Зречемося Коляди, Ярі, Красної гори? Ні, кажу я вам!

Єсьми Дажбові внуки, і не сміємо нехтувати славою нашою! Бо душі пращурів наших від ирію дивляться на нас! Греки налізли на Русь і творять нам зле!

Що ж робити нам, питаю я вас? — кістлявими пальцями стиснувши мотузку, що перехоплювала його стан, всім тілом повернувся жрець в один бік, потім у другий:

— Дажбові онуки! Любимичі божеські! Князь Володимир, прийшовши з Корсуня з ромеями, хоче охрестити нас, щоб забули ми богів наших! А ті ромеї брехні возводять на нас: що людей ми їмо, у жертву приносимо, не миємось; що ніякої Русі нема, а є ми варвари!

— А ми є русичі від часів Орія, отці наші Римом потрясали, а греків розметали, як поросят устрашених!

Так чи допустимо князевих хрестителів у Новгород наш?

— Не пустимо! — заревіло віче. Жрець тричі вклонився народові і зник у натовпі. Так і порішили: хрещення не приймати, хрестителів не пускати, богів не скидати.

Причаївся Неревський кінець, де чимало було християн, де була єдина на все місто церква Преображення. Перелякані священики все-таки правили служби, пастви трохи поменшало, але поки що їх ніхто не чіпав.

Богомил Соловей з жерцями ходив містом і з страшними подробицями (правди жодного слова в тому не було) розповідав, як за часів Ярополка християнин Вишата різав у Києві русовірів та топив у власній крові волхвів. Чутки такі колись у Новгороді були, люди підхопили ці розмови, і стали ті балачки жити в народі самі собою, за власними законами поширюючись та прирощуючись зовсім неймовірними сюжетами.

Говорили багато, робили мало. Богомил з Угоняєм вміло підбурювали юрбу, але зовсім не готували місто до оборони. Добриня з Путятою просто ввійшли у Новгород і зайняли Торгову сторону. Русовіри скупчилися на другому березі Волхова на Людиному та Нервському кінцях. Угоняй з найзавзятішими розібрав міст.