Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 9

У Денні, Марка й Джеррі тим часом відбулася дискусія щодо того, чи не скористатися їм паяльною лампою, щоб прорізати ящики, та вони зійшлися на тому, що робити цього не слід, принаймні зараз: ризик влаштувати пожежу завеликий, а від пошкоджених рукописів не буде жодної користі. Тоді Денні витягнув менший, шестиміліметровий, дриль і став свердлити. Марк і Джеррі працювали далі своїм масивнішим інструментом. У першому ящику другої кімнати вони знайшли кілька стосів ламкого паперу з рукописами якогось іншого давно забутого поета, про якого вони ніколи не чули, та все одно тепер його ненавиділи.

О пів на третю по CNN підтвердили, що двох студентів вбито і ще принаймні двох поранено. Уперше прозвучали слова «масова стрілянина».

V

Коли було завершено зачистку другого поверху коледжу Мак-Каррена, поліція натрапила на щось схоже на залишки петард. У вбиральні й душі знайшли порожні коробки від димових бомб. Кинутий Треєм рюкзак розкрили експерти-підривники, і в ньому теж виявилася порожня димова бомба. О 03:10 інспектор уперше вжив слово «хулігани», та у всіх досі з такою силою струмував у жилах адреналін, що слова «відволікальний маневр» не спали на думку нікому.

У решті будівлі коледжу швидко відновили порядок. Усі студенти виявилися на місці й були живі-здорові. Кампус досі було заблоковано, і відкрили його лише через кілька годин, коли було завершено обшук усіх сусідніх будівель.

VI

О 03:30 Трей повідомив:

— Тут усе ніби потихеньку влягається. Хлопці, вже три години минуло. Як там ваше свердління?

— Повільно,— коротко відповів Денні.

І справді, робота в сховищі рухалася повільно, проте рішуче. У перших чотирьох розкритих ящиках знову виявилися старі рукописи: деякі з них були написані від руки, деякі надруковані, і всі вони належали відомим письменникам, однак не тому, який був потрібен. Нарешті, в п’ятому ящику вони натрапили на золоту жилу, коли Денні дістав звідти футляр для зберігання архівних матеріалів, який зовні нічим не відрізнявся від усіх попередніх. Він обережно відкрив його. На довідковій сторінці, доданій бібліотекою, було зазначено: «оригінальний рукопис роману „Прекрасні й приречені“ Френсіса Скотта Фіцджеральда».

— Бінґо, — спокійно промовив Денні. Він витягнув із п’ятого ящика два такі ж футляри, обережно поклав їх на вузький стіл і відкрив. Усередині виявилися оригінали рукописів романів «Ніч лагідна» й «Останній магнат».

Ахмед, що не зводив очей з екрана ноутбука і тепер замість чаю пив енергетичний напій із непомірно високим вмістом кофеїну, почув довгоочікувані слова: «Гаразд, хлопці, є три з п’яти. Десь тут мають бути й „Ґетсбі“ з „Раєм“».

— Скільки вам ще треба часу?— спитав Трей.

— Хвилин двадцять,— відповів Денні.— Можеш підганяти фургон.

Трей із невимушеним виглядом покрокував університетським містечком, змішався з натовпом допитливих глядачів і трохи поспостерігав за тим, як метушиться навколо невеличка армія поліціянтів. Вони вже не пригиналися, не ховалися за автівками й не перебігали від одного прикриття до іншого зі зброєю напоготові. Небезпека явно минула, проте все навколо досі переливалося у світлі мигалок. Трей непомітно відділився від натовпу, пройшов метрів з вісімсот, покинув територію університетського містечка й дійшов до Джон-стрит, де сів у білий вантажний фургон з написами «друкарня принстонського університету», нанесеними через трафарет на обоє передніх дверцят. Фургон мав номер 12, що б це не означало, і був дуже схожий на той, який Трей сфотографував тиждень тому. Трей поїхав назад до кампусу, оминувши переполох навколо Мак-Каррена й припаркувався біля пандуса позаду бібліотеки.