Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 60

Джон Гришэм

— Я покладу ще що-небудь із творінь Майри, просто задля забави. Дуже кепське чтиво, але, як не дивно, буває важко відірватись. Мені вдалося знайти лише одну з книжок Лі Трейн, і її я теж покладу. Її, певна річ, більше не друкують, і не дарма. Не знаю, чи радити вам її читати. Я не впоралася навіть із першим розділом.

— Радо чекатиму. А ви надовго тут?

— Завтра вже їду.

Вони помовчали, повільно крокуючи вздовж води. Неподалік двоє підлітків плескалися на дошках для серфінгу.

— Коли ми вечеряли в Чапел-Гіллі, у вас були питання щодо нашої операції,— заговорила Елейн.— Я не можу багато розповісти, але ми без галасу пропонуємо винагороду за інформацію. Кілька місяців тому ми вийшли на одну жінку, яка живе біля Бостона. Раніше вона була одружена з колекціонером книжок, який спеціалізується на рідкісних виданнях і про якого відомо, що він займається зокрема екземплярами сумнівного походження. Розлучилися вони, судячи з усього, досить недавно, і вона ще не охолонула від образ. Вона нам розповіла, що її колишній чоловік багато знає про рукописи Фіцджеральда. Вона вважає, що він купив їх у крадіїв і швидко перепродав, боячись, що його впіймають. На її думку, він мав отримати за них мільйон доларів, але ані ми, ані вона не змогли знайти про це жодних свідчень. Якщо це насправді трапилося, то, напевно, була офшорна угода з переказом коштів через таємні рахунки й таким іншим. Ми досі копаємо.

— А з самим її колишнім чоловіком ви розмовляли?

— Ще ні.

— То він перепродав їх Брюсу Кейблові?

— Саме це ім’я вона нам назвала. Вона допомагала чоловікові в його бізнесі, доки їхні стосунки не зіпсувалися, отже, дещо розуміє в цій справі.

— А навіщо йому привозити їх сюди?

— А чом би й ні? Тут він удома й почувається безпечно. Нині ми припускаємо, що рукописи тут, але це досить сміливе припущення. Ми цілком можемо помилятися. Як я вже казала, Кейбл дуже розумний і знає, що робить. Він, напевно, чудово розуміє, що їх не можна зберігати в місці, яке може видати його причетність. І якщо під книгарнею справді є сховище, то навряд чи він тримає їх там. Але хто знає? Поки ми можемо лише здогадуватися, і це не зміниться, доки ми не здобудемо кращу інформацію.

— Яку саме інформацію?

— Нам потрібна своя пара очей у самій книгарні, насамперед у Залі перших видань. Коли ви познайомитеся з Кейблом і почнете заглядати в магазин, купувати там книжки, брати участь у подіях і так далі, то поступово станете виявляти цікавість до його рідкісних видань. У вас є деякі старі книжки, залишені Тессою, і вони стануть вашою наживкою. Скільки вони можуть коштувати? Чи не бажає Кейбл їх купити? Ми не знаємо, куди приведуть ці розмови, але принаймні ми матимемо свою людину там, усередині, і це буде хтось, кого він не підозрюватиме. І рано чи пізно ви почуєте щось цікаве. Ніхто не може знати, коли, як і що саме. Наприклад, про крадіжку рукописів Фіцджеральда можуть якось згадати за вечерею. Як я вже казала, він багато випиває, а алкоголь розв’язує язика. Люди кажуть зайве.

— Важко уявити, щоб він отак про це проговорився.