Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 36

Минуло шість тижнів після урагану, коли Ноель підписала договір оренди невеликого приміщення на Мейн-стрит у Санта-Розі зовсім поруч із «Бей-Букс». Вона закрила магазин на Роял-стрит і перевезла залишки інвентарю в новий магазин, який назвала «Прованс у Ноель». Коли прибула нова поставка з Франції, Ноель влаштувала урочисте відкриття з шампанським та ікрою, і Брюс допомагав їй упоратися з натовпом цікавих відвідувачів.

У Ноель з’явилася чудова ідея для нової книги: вона вирішила написати про трансформацію Брюсового будинку, якої той зазнав, коли його наповнили прованським антикваріатом. Нафотографувавши всі кімнати, коли ті були геть порожні, тепер вона документувала їхнє тріумфальне перетворення. Брюс сумнівався, що продажі книги покриють витрати на видання, та що з того? Він не міг їй відмовити.

Через якийсь час йому перестали надходити рахунки. Він обережно заговорив на цю тему, і Ноель із непідробним драматизмом пояснила, що тепер Брюс отримує найвищу з усіх можливих знижок: її саму! Будинок і далі належатиме йому, але все, що всередині, стане їхнім спільним.

VIII

У квітні 2006 року вони провели два тижні на півдні Франції. Користуючись квартирою Ноель в Авіньйоні як такою собі базою, вони колесили селами, ринками, куштували такі страви, які Брюс доти бачив лише на фотографіях, пили чудові місцеві вина, яких не дістанеш в Америці, зупинялися в старомодних готелях, милувалися пам’ятками, зустрічалися з її друзями і, звісно ж, набирали всілякої старовини для її магазину. Брюс зі своєю пристрастю до пізнання поринув у світ сільських французьких меблів і артефактів — і незабаром міг сам розпізнати вигідну пропозицію.

Приїхавши до Ніцци, вони вирішили одружитися — причому там-таки і негайно.

Розділ третій.

Найманка

I

Чудового весняного дня наприкінці квітня Мерсер Манн ішла кампусом Університету Північної Кароліни в Чапел-Гіллі, почуваючись дещо знервовано. Вона погодилася на пропозицію від незнайомої людини зустрітися для бесіди за діловим обідом, але лише тому, що йшлося про можливу роботу. Свою нинішню посаду професорки-ад’юнктині з літератури для першокурсників Мерсер за два тижні мала втратити з милості законодавців штату, одержимих прагненням скоротити податки й бюджетні витрати. Вона всіляко намагалася домогтися продовження контракту, але все було марно. Отже, невдовзі вона буде без роботи, досі в боргах, без житла, без жодних перспектив щось опублікувати — і геть самотня. Їй був тридцять один рік, і життя складалося зовсім не так, як вона планувала.