Читать «Оповідання й новели 1921 — 1923» онлайн - страница 108

За тиждень був суботник: після пожежі прибирали. Пішли на роботу всі. Юрко не пішов: йому лагодитись до лекції. У посьолку було тихо, тільки діти на вулицях кричали. Юрко підійшов до Наталки: — Наталю! — і голос йому затремтів. Вона подивилась на нього й зблідла. — Що таке? — і сіла на ліжко. І він сів. — Я вам, як товариш, як… Вона подивилась на Юрка — йому горіли очі, і їй спалахнули очі. Він узяв її голову й міцно обняв. Вона тихо говорила: — У мене не було дітей… Що ви кажете?… Я не хочу…

…На розі в меду горіла липа — пройшов солодкий дух. — Що ви кажете?… А Остап?… Не хочу… (Я зупинився на найцікавішому місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже останнє зусилля!)

…Хтось закричав на вулиці. Наталка наставила вухо. Потім підхопилась. — Якесь нещастя.

Заводські жінки чують нещастя — серцем. Вискочила…

…На розі в меду горіла липа… А потім у кімнату внесли Остапа й положили на ліжко. З крана зірвалась стальна хрестовина й перебила Остапові праву ногу.