Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 9

— А що, Антон був націоналістом?

— Звичайно! Він же українською мовою розмовляв. Принципово.

— Чому принципово? Може, це його рідна мова. Французи французькою розмовляють, англійці — англійською. Ми в Україні живемо…

— А, так ви теж націоналіст, — розчаровано кинула наостанок Марина і піднялася.

І тільки допитуючи Нінель Георгіївну Шмідт, Борейко зрозумів: не все так просто у цій сімейці.

— Не міг Антоша вбити Алінку, — качаючи головою, проскрипіла старенька.

— Чому? — здивувався слідчий.

— Не міг! Він любив її. Вони дитину чекали.

— Я помітив, — зітхнув він. — А чому вони досі не розписалися? Адже строк уже пристойний був. Антон що, не хотів одружуватися з Аліною? Чи, може, Борис Мойсейович заперечував?

— Та Антон якраз хотів. І Боря, хоч і не схвалював їх зв’язок, таки любив дочку і бажав їй щастя. Тим більше, що він знайшов спосіб використати цей шлюб у своїй політичній грі на виборах.

— Тоді чому?

— Алла воду каламутила. Антон родом із сільської місцевості, з Західної України. Розмовляє чистою українською мовою. Красива у нього мова! Він з інтелігентної родини, має вищу освіту, працьовитий, і Алінку нашу любив. А Алла… Вона сама із сільських, проте дуже не любить, коли їй про це нагадують.

— Ви вважаєте, Алла Володимирівна могла вбити свою дочку через те, що та не за ту людину заміж зібралася?

— Не знаю. Може, могла, а може, й ні. Але зруйнувати це весілля їй дуже хотілося, і у неї мало не вийшло.

— Розкажіть про це детальніше, будь ласка, — Олександр Іванович присунув свій стілець ближче до крісла бабусі і, спершись ліктями на коліна, подався вперед, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що він уважно слухає.

— Та ніякого секрету в цьому вже давно немає, всі про це знають. Це було пару тижнів тому. Алла вмовила одного хлюста з вищого, як вони стверджують, світу відбити у Антона Алінку і одружитися з нею.

— А ім’я у того хлюста є?

— Звичайно. Та ви його, напевне, знаєте, — стара жінка посміхнулася одними губами. — Батько кандидата в женихи володіє контрольним пакетом акцій «Укрекспром», і підтримка мера міста йому зовсім не завадила б.

— Чи не Олега Ківалова маєте на увазі?

— Його, рідного, його…

— Так він же суцільне розчарування для своїх батьків! Якби не вони, він би з Бутирки не вилазив. Хіба мати може бажати своїй дочці такого чоловіка?

— А їй що? Вона вже давно вважає себе мершею, вибачте за сарказм, спить і бачить розкішні прийоми і суцільний захват. Підозрюю, якщо вона дійсно стане дружиною мера, то буде сильно розчарована у тій ролі, яку доведеться грати.

— І Олег що, погодився? — поцікавився Борейко, хоча й так було зрозуміло, що мав погодитися, адже таким чином він міг «прогнутися» і хоча б частково відновити втрачену любов батьків.

— А як же! Тільки…

— Що?

— Та нічого у Алли не вийшло. Вона організувала зустріч Олега з Аліною тет-а-тет і повідомила про це Антону. Той, природно, прийшов перевірити і «застукав» наречену на гарячому. Звичайно, розсердився і посварився з Аліною. Навіть, по-моєму, врізав Олегу.