Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 29

На Майдані

Сьогодні Антон сидів у наметі зі своїми побратимами зі Львова і нещадно мерз. Був лютий, п’ятнадцяте. Вчора був день святого Валентина, і Андрій з Олесею зіграли революційне весілля. «Най вам щастить, любі! — думав Антон. — Живіть довго й щасливо за себе и за нас з Алінкою… Вона чекає мені на небі, тож я маю пришвидшити день зустрічі».

Він пам’ятав кожен день, кожну годину, проведену тут з Аліною. Обурені жорстокою розправою «Беркута» над студентами, вони приїхали до Києва 30 листопада. Навіщо президент це зробив? Чому віддав розпорядження бити людей? Вони ні на хвилину не сумнівалися, що такі дії не могли мати місце без наказу президента країни. Адже можна було, натомість, запросити мітингувальників «на чай» і в теплій дружній обстановці провести виховну роботу, показавши молоді, що Євросоюз — не така вже й солодка цукерка. Невже не було іншого виходу, ніж розправитися з ними силою? Ох, погано ти, пане президенте, свій народ знаєш! Хіба можна з українцями так поводитися? Цей розгін спрацював як «смажений півень», про якого говорять, що це єдиний засіб, який може розворушити миролюбного «хохла».

Новий 2015 рік на Майдані Незалежності зустрічали близько мільйона людей. Вони з’їхалися до Києва з різних куточків України. У кожного були свої мотиви, хоча в кінцевому підсумку їх було, як і в будь-якій революції, усього два: верхи не могли, а низи не хотіли. «Верхи» представляли політичний Майдан, а «низи», до них належали і Антон з Аліною — неполітичний. Політичний Майдан виступав на трибунах, закликав і обіцяв. Неполітичний лікував поранених, співав українські пісні, танцював, гріючись, варив каші і годував протестуючих. Можна сказати, що до неполітичного Майдану входили також і ті люди, які не жили у наметах, а як і раніше, ходили на роботу і водили дітей до садочків. Одні з них після роботи несли тим, хто мерз у наметах, приготовані вдома каструлю борщу чи тазик вареників, інші передавали ліки, ще інші — гроші.

Одного разу (це було у перших числах грудня, коли протестувальники вже почали палити шини під час атак беркутівців, щоб ті за димом не бачили конкретних людей і стріляли переважно «у молоко») рано вранці їх розбудила незнайома жінка. Коротенька товстушка з рожевими щічками та яскравими, мов волошки, очима.

— Гей! — голосно шепотіла вона, заглядаючи у намет до Антона й Аліни. — Агов!

Аліна прокинулася перша. Вона взагалі погано спала з того часу, як дізналася про божу ласку. Все думала: «Як сказати Антону? Це ж так невчасно! Тут революція, а я зі своєю «милістю»…

— Що трапилося? Ви хто? — підводячись зі скрипучої розкладачки, тихо запитала Аліна.

— Я Тоня. Я тут у справах. Твій вміє колеса з машини знімати?

Аліна потерла руками обличчя, підкинула поліно в буржуйку.

— Давай вийдемо!

Біля намету крутилися двоє пацанів — розглядали бочки, коробки з пляшками.

— Агов! Обережно там! — гримнула на них Аліна. — Ваші? — подивилася на жіночку.

— Мої, — посміхнулася Антоніна, наливаючи Аліні міцної гарячої кави з термоса. — Ось ще пиріжечок. З вишнею.