Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 28

Ні Антон, ні Аліна, ні Лавр, ні Ліка значення цьому тоді не надали. Кожен з них жив своїм життям і не замислювався про те, щоб щось у ньому змінити. А навіщо? Робота є, не голодні й не голі. Лавр і так їздив у США і країни Європи, коли хотів. Антон, крім Аліни і майбутнього весілля, взагалі ні про що думати не міг. Ліка просто була вкрай аполітичною, вважала, що державні мужі, які нами правлять, все одно завжди будуть робити те, що їм заманеться, адже у них є на це влада і гроші.

Але всі ми живемо у певному оточенні, певному інформаційному полі, стаємо членами якихось гуртків чи громад і підкоряємося їх правилам. Тому подальші події, що відбуваються в країні, не могли не зачепити людей, котрі в ній живуть, хотіли вони цього чи ні, і вплинули на життя кожного.

У головному місті України, незважаючи на те, що учасникам мітингів заборонили встановлювати намети і курені, люди їх все-таки поставили. 26 листопада на мітинг вийшли студенти деяких вищих навчальних закладів, яких викладачі відпустили для цього з лекцій. Дехто з викладачів теж вирішив узяти участь в протестах. Опівдні 27 листопада 4 тисячі студентів оголосили попереджувальний студентський страйк, про що заявили у всіх соціальних мережах — добре, що розвиток технічного процесу і комп’ютеризація дозволили повідомити про це на увесь світ. Головна вимога до президента: відновити підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Та 29 листопада близько 10 ранку люди дізналися, що цю угоду президент таки не підписав.

Цим все могло б і закінчитися. Політичний Майдан оголосив, що страйк з 1 грудня припиняється і відновиться тільки у січні наступного року. Проте не так сталося, як гадалося. У ніч з 29 на 30 листопада влада вирішила влаштували зразково-показовий розгін протестуючих — щоб не кортіло. Під виглядом встановлення ялинки до Новорічних свят 500 озброєних до зубів службовців військ спеціального призначення «Беркут» побили чергових протестуючих, серед яких були в основному кореспонденти різних ЗМІ і студенти. Розігнали людей за 10 хвилин. Бійці спецпідрозділів гнали їх по Хрещатику і далі, аж до Михайлівського собору, де учасникам протесту відкрили ворота служителі церкви. Ченці собору сховали від переслідувачів поранених, а «розігріті» беркутівці не соромилися бити всіх підряд, кого впіймали, навіть дівчат.

З того часу символом революції стала «Кривава Йолка» (саме так її називали: «Йолка»). На Майдан Незалежності почали прибувати люди з усіх міст і сіл країни. Поїхали і Антон з Аліною. Але тепер він міг тільки згадувати про це…