Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 31

Наступного дня після бою на Грушевського, де загинули п’ятеро хлопців, Аліна з Антоном також постраждали від кийків і прикладів бійців спеціального призначення, але вирвалися і разом з усіма знайшли притулок у Михайлівському монастирі. Потім вони допомагали пораненим і…

У Антона перехопило подих, його скувало холодом страху: Алінка ж тоді разом з Сашком Байдою була. Вони допомагали двом пораненим, намагалися витягти їх з-під вогню. Саню застрелив снайпер, коли він тягнув Володю Мусія… А вона ж поруч була, пліч-о-пліч. Та куля могла і в Аліну… Могла. Але не потрапила.

І Антон, злякавшись, відправив її додому, пообіцявши, що теж через кілька днів приїде… Вона пручалася — як відчувала.

— Я не поїду! — вперто заявила, стиснувши губи.

— Поїдеш!

— Ні!

— Так!

— Чому! Ти хочеш мене позбутися?

— Дурненька! — його очі потеплішали. — Я хочу тебе й малого нашого врятувати.

— Добре ж ти нас рятуєш! А раптом тебе тут уб’ють? Як я буду… Як ми будемо без тебе?

— Кохана моя! — він узяв її обличчя у свої великі долоні, нахилився так близько, що його світлі кучері впали їй на щоки. — Я люблю тебе… Ну, не може президент такої держави, як Україна, бути таким… таким,… — так і не знайшовши у своєму словнику потрібного слова, Антон продовжував: — Він зрозуміє… Опозиція домовиться… От побачиш, я через три дні вже вдома буду.

І Аліна поїхала.

Опозиція ні про що не домовилася. Президент вимог мітингувальників не виконав. Він їх, схоже, навіть не чув. Але через пару днів ситуація на Майдані стала спокійніша, і Антон вирішив виконати обіцянку — теж поїхав додому. Втім, рюкзак з речами він залишив.

Тепер, повернувшись, він знову сидить тут, а Аліни немає. І ніколи більше не буде. Навіщо він відіслав її додому? Навіщо? Антон ледве стримав рик, готовий вирватися назовні. Поруч на розкладачці спав після нічного чергування його друг і побратим зі Львова Олег Бондар. Не хотів його розбудити, тож піднявся, натягнув ковдру Олегу на плечі і вийшов з намету.

Звичайно ж, він хотів як краще. Боявся за Аліну і намагався її захистити. Тут перед мітингувальниками, які захищаються хто чим може, стоять озброєні до зубів війська спецпризначення. Тут стріляють справжніми патронами (інакше як би вони вбили Сашка?). Тут страшно і небезпечно. Кілька днів тому в лікарні помер Роман з Дніпропетровська. Його і ще кількох людей облили водою з брандспойта, а потім тримали у холодному автобусі годин десять, перш ніж відвезти у КПЗ. У Роми почалося запалення легенів, і через три дні його не стало.

Та виявляється, іноді під кулями буває безпечніше, ніж під дахом власного будинку. Якби вона залишилася тут, з ним, була б тепер жива. Адже він, Антон Гаєвський, служив у гарячих точках і, безумовно, зміг би її захистити… Але ж він був і там! Вона вмирала, а він не захистив! Що за маячня? Як таке може бути? Виявляється, може. А тепер він знову сидить тут, на Майдані, і збирається шукати смерті, тому що жити без неї не може. Та й не хоче.