Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 25

— Що сказала Алла Володимирівна? — стомлено видихнув слідчий.

— Вона сказала, що цього не буде, і якщо Аліна зробить це, то вона її вб’є…

— Коли це було?

— Саме перед тим, як її вбили.

— Як виникла сварка? Не розумію… Алла Володимирівна приймає ванну, накладає маску на обличчя і раптом йде і починає кричати на дочку?

— Та ні ж! Її вдома не було! Вона тільки прийшла з якоюсь тусовки зі своїми старими бичками. І маски ніякої на ній не було… Вона її, маску цю, перед вашим приходом наквецяла… І халат одягла… Ніяку ванну вона не приймала.

«Так от воно що! Ось що мені здалося дивним, — промайнуло в голові у Борейко. — Звичайно ж: волосся сухе, аромат парфумів… Не мила чи крему — саме парфумів! Маска накладена неакуратно — все волосся вимазане… Невже можна так ненавидіти власну дочку, щоб убити? За що?

— За що? — запитав він уголос.

Марина мовчала, стиснувши губи. Дивилася кудись убік.

— Марино! Чому Алла Володимирівна не хотіла, щоб Аліна виходила заміж за Антона? За що вона погрожувала вбити свою дочку?

— Через мене! — зухвало хитнула головою, та так, що чубчик, який досі закривав півобличчя, відкрив потворний напис «Вони хочуть слухати тільки про кохання».

— Через вас? Чому?

— Та тому, що я любила його! Ви що, не розумієте? Він був мій, мій! А сестриця рідна у мене його відібрала!

— Але ж він вас не лю…

— Вона мала за Олега Ківалова вийти! — продовжувала бушувати дівиця. — Такий договір був! А вона моє забрала!

— Господи, не може бути…

— Чому ж? Я що, не дочка своєї матері?

— А де ви були в момент їх розмови?

— Я нагорі стояла, у своїй кімнаті. Двері відчинила і слухала.

— Ви бачили, як ваша мати ударила Аліну?

— Бачила. Мама її штовхнула, і вона упала.

Тут пролунав стук у двері кабінету, вони прочинилися, і у щілині з’явилася синьо-рожево-зеленокоса:

— Марино Борисівно, до вас клієнт… Чекає вже хвилин п’ять…

— Зараз, — Марина з викликом подивилася на Борейко.

— Де я можу знайти Аллу Володимирівну?

— Не знаю. Вдома, напевне, якщо вона не пішла тусуватися зі своїми динозаврихами.

Олександр Іванович мовчки вийшов у холод, ледве не хряпнувши дверима.

Ласкаво просимо у себе!

Це був дивний день. З самого ранку у Ліки все валилося з рук. Спочатку вона розбила свою улюблену чашку, яка просто сама вислизнула з рук, впала на підлогу, підстрибнула і розлетілася на друзки. Добре, хоч не обпеклася гарячою кавою! Слідом за чашкою у відро для сміття відправилися колготки, на них звідкись взялася стрілка довжиною в пів-ноги. «Це що, я так вчора і ходила?» — промайнуло в голові. Нових колгот не було, тож довелося натягнути джинси. Знову на роботі сердитися будуть — у дитячому садку, де вона працює, встановлено дрес-код і джинси зовсім не вітаються.

…Автобус зачинив двері прямо перед її носом — вона виявилася останньою у черзі, і водій її, схоже, просто не помітив. Відхекуючись після швидкої ходьби, дівчина вирішила: «Все! Просто бувають такі дні, коли треба заритися в себе з головою і ні на що не звертати уваги!»