Читать «Оголений нерв» онлайн - страница 298

У Насті скипіло все всередині, аж зарожевіли щоки.

— Бидлота, кажеш? — сказала вона, важко дихаючи. — Так, наше прізвище Бидлота, і раніше я справді соромилася його. Зараз зрозуміла, що справжня бидлота — це ті, хто продали свою країну за двісті гривень! Бидлота — це ті, хто біг аж спотикався на референдум і хотів жити у Росії на українській землі! Бидлота — це всі ті, хто покликав на нашу землю війну і зараз готовий вчепитися в горло тим, хто пролив за них кров. Справжня бидлота — це ті, хто й досі з ватою в голові чекає повернення «наших рєбят», і ти також справжня бидлота.

— Ну ти й бидлота! — посміхнувся Валерій. — Я розрахуюся і поїду до своєї доньки, квартиру продам, тож щоб більше ноги твоєї, — вказав пальцем на Настю, — і твоєї, — тицьнув у бік Геннадія, — не було в моїй квартирі. І пішли ви знаєте куди?

Валерій повернувся і хотів піти, але Настя його зупинила.

— Зачекай! Маю ще дещо сказати. Я завжди думала, що у нас з тобою, Валеро, повна гармонія, міцна родина, що ми навіки разом і я кохаю тебе. Лише зараз прийшло усвідомлення, що кохати і бути поруч — зовсім різні речі. Багато років поспіль я намагалася розчавити в душі почуття любові, придушувала його, була гарною матір’ю, вірною дружиною. Напевно, було б так і надалі, у нас була б зразкова родина, але війна втрутилася не лише в плин життя країни, а й завітала в кожну родину. Дивно, але саме останні події розставили все на свої місця, показали справжнє обличчя людини, з якою я жила стільки років. Валеро, ти сам відштовхнув мене, і від того стусана я нарешті зрозуміла, що у нас нема майбутнього. І я кохаю іншу людину.

— Мамо… — промовив розгублений Геннадій і випустив з рук стаканчик з кавою.

— Насте… — Вадим завмер із роззявленим ротом.

— Нарешті все повернеться на свої місця, — сказала Настя. — Я знову стану Бидлота, але вже буду пишатися, що то лише моє прізвище. Сьогодні заберу свої речі і переїду до матері. Я щось не так сказала?

Настя подивилася на чоловіків, які стояли мов статуї.

— Не зрозумів, — Валерій ошелешено дивився на Настю.

— Багато розуму не треба, щоб зрозуміти, що я кохаю іншого.

— Ти мені зраджувала? — розгублено кліпав Валерій.

— Ні, я була вірною дружиною, гарною господинею та матір’ю, а з твоїх слів я все одно бидлота. — Чому стоїш і кліпаєш? — звернулася Настя до Вадима. — Вадику, чи не хочеш ти сказати, що до цього часу мене кохаєш? Чи ще не зрозумів, про кого мова?

— Я-а-а… — протягнув вкрай розгублений чоловік.

— А ти, Валерію, йди додому і шукай покупців на квартиру! — звернулася Настя до чоловіка. — Ну й чоловіки пішли! — Настя всміхнулася. — Доводиться самій усе робити! Вадиме, я кохаю тебе так палко, як і багато років тому. Шкода, що зрозуміла це лише зараз.

— Я також! — видихнув Вадим і спромігся всміхнутися.

— Ну ти, мамо, даєш! — похитав головою Гена, і всі, крім Валерія, розсміялися.

Розділ 92

Мати Насті поїхала на батьківщину — поки що провідати родичів та надивитися собі будинок, тож жінка перебралася в її хату. Потрібно було приглядати за будинком і збирати врожай на городі. Геннадій одужав і поїхав працювати до Києва, де його пообіцяли влаштувати на неважку роботу друзі по Майдану. Щоправда, Насті стало важче добиратися на роботу. Зранку вона їхала з села у Сєвєродонецьк, і там робітників збирав автобус.