Читать «Неложними устами» онлайн - страница 9

Як історійка, пане Поет?

— Панове! Панове! Хвилиночку уваги! — заляпав у долоні прямоспинний молодик. — Ми хотіли б з допомогою чарівного ліхтаря показати вам кольорові діапозитиви… Прикрасити нашу похмуру дійсність… З коментарями і без коментарів… До речі, панове, чи відомо вам, що днями обранець світової літератури індійський поет Рабіндранат Тагор одержує за вірші Нобелівську премію?.. А наш молодий поет… Але де ж наш пан Поет?..

Ходять по квітах, по росі,

Очима чесними

Христовоскресними

Поеми тчуть.

А сонця, сонця в їх красі —

Не чуть.

Царства.

Під спів кров і — без пісень —.

Вмер чорнобривий день,

О лицарі безумного «лицарства»,

З прокляттям вас на перегній!

— Трояндний!

— Молодий!

— Бій!

(«Сонячні кларнети»)

Сидить в Бенгалії Рабіндранат:

«Нема бунтарства в нас: людина з глини…»

(«Вітер з У прагни»)

Коли я закінчила гімназію, постала проблема дальшого навчання. Батько вперто стояв на Києві, до того ж обстоював дуже рішуче і жорстоко: я вчився на Україні, нічого тобі їхати до Петербурга. Я рвалася до столиці, бо там були найкращі наукові сили. Батько стояв на своєму: поїдеш — ти не дочка мені, допомагати не буду. Мамі було дуже шкода нас обох. Поскільки батько не боронив мені їхати, а тільки одмовив у допомозі, то за це взялася мама. Вона поїхала зі мною до київського генерал-губернатора, щоб одержати необхідне для вступу свідоцтво благонадійності, тоді дала мені грошей па перший час і відвезла мене до Петербурга. Там ми зупинилися в нашого колишнього вчителя літератури, дружина якого, в минулому бестужевка, схвалила наш намір і допомогла нашим першим урокам. Жили ми спершу в них на Забалканському проспекті, протії інституту шляхів. Господиня поїхала з намп на Васильєвськіїй острів, де на Десятій лінії були Бестужевські вищі Жіночі курси, знайшла на Сімнадцятій лінії, вже на краю острова, де жили лише студенти та візники-вантажники, кімнатку в родині крамаря, дрібного ярославського «лавошника». За цю кімнатку з самоваром я мала платити двадцять карбованців на місяць і карбованця за доглядання служниці. На тих же сходах домовилися з старенькою сусідкою, що я в неї обідатиму, а вечерю братиму додому разом з склянкою молока на сніданок. Це мало коштувати двадцять п'ять карбованців місячно. На баню, трамвай, театр мені лишалося чотири карбованці. Отак на петербурзькому горищі почалося для мене самостійне життя.

(А в нього в комерційному ще й за навчання — по п'ятдесят карбованців за кожний семестр. Заліків можеш не здати, а гроші — Дай!)

Зранку бігла я на лекції. З побожністю слухала славетних професорів: Тарле, Введенського, Сперанського, Турган-Барановського, відомого історика, вихователя цесаревича, Платонова, Венгерова, Овсяинко-Куликовського, Бодуена де Куртене.

(Ач які імена, ач! А в нього ж у семінарії що? Лебедев — по літургії. 90 років дідуганові, вже ум за розум: «да… облачается в алтарь и входит в стихарь… да…» Викликає одразу по двоє: «Господин Солунский, господин Воскресенский, придите и объясните…» Одного відсилає до вікна, де лежить купа книг, а другого — до себе. Про першого й забуває одразу, а другого починає «істязати» й ставить йому «коляку», аж той благає: «Поставте три — в мене отець сирота… отець сирота… отець сирота…»).