Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 37
Віктор Григорович Безорудько
Я мовчав. Я хотів, щоб Прюст поговорив з дівчатами. Він кілька разів поглянув на мене, зітхнув, усміхнувся і почав.
— Як це добре, що ви прийшли до нас. Звідки ви довідалися, що нам потрібна дівчина на роботу?
— Моя мама почула про це на базарі. Їй сказала сусідка Чубарика. Ну, ми й прийшли, — промовила Міля, позираючи на мене. Вона вміла розмовляти. Вона якось уміла одночасно розмовляти і усміхатися милою, хорошою усмішкою.
— Це добре. Дуже добре, що ви прийшли.
Я бачив, що Прюст не наважується перейти до прямої розмови, щоб виявити, чим пахнуть оці ромашки.
— А ви нас не поведете в ту майстерню, де роблять людей? — запитала Ліма. Вона спершу почервоніла, а потім зблідла. — Нам мама заборонила ходити туди.
— А чому заборонила? — запитав Прюст.
Ох, наївна душа у цього генія! Ну, навіщо вести про це розмову і змушувати таких гарних дівчаток змінювати колір свого обличчя?
— Ой, про це не треба говорити, — сказала Міля.
— Моя мама сказала, що церква проклинає тих, хто робить людей у майстерні. Вона каже, що тільки бог міг зробити людину з глини. — Ліма поглянула на Мілю, ніби запитуючи, чи говорити далі. —І взагалі, мама сказала, що такі майстерні треба негайно знищувати. І що вони колись-таки до них доберуться.
А що на це сказав Прюст? Він похитав головою на знак згоди і запитав:
— Ну, а тепер скажіть, чому ви себе вважаєте сучасними дівчатами? Вам сказали, що нам потрібні сучасні дівчата? Чому ж саме ви сучасні?
Міля поглянула на Ліму і здвигнула плечима, мовляв, дивне запитання. Хіба ви нас не бачите? Ось ми тут і дивіться, чи ми сучасні, чи ні. Ліма іронічно посміхнулася, мовляв, письменник, а про таке запитує.
— Ну, тому, — почала Міля, зиркаючи на подругу, — що ми закінчили десятирічку і вже тричі проходимо за конкурсом. Хіба це не по-сучасному?
— Одягаємося ми цілком по-сучасному, — взялася допомогти Мілі руда ромашка.
— Знаємо всі західні танці. А ви думаєте, їх усі знають у Чмихалівці?
— Читаємо Євтушенка, Драча і Ремарка, — додала Міля.
Дівчата ще шукали ознак сучасности, але їхній арсенал уже вичерпався. Тоді запитав Прюст:
— І вам здається, що на іншій плянеті, куди полетить вихована вами дівчина-робот, цього досить?
— Звичайно, досить, — ствердила Міля.
— Так, так. Ви маєте рацію. Без сучасних танців і названих вами поетів людям іншої плянети важко буде уявити, як ми тут, на Землі, живемо. — Прюст добре володів гумором. Він говорив і не дозволив жодному м’язові здригнутися на своєму обличчі. —Залиште ваші адреси. Коли треба буде, ми вас викличемо.
Ромашки зникли не одразу. Вони похитали нам голівками, поворушили брівками і пішли. На порозі вони про щось пошепотілись. Міля зупинилася і запитала:
— А не можна нам поглянути, як роблять людино-роботів?
— Бачите, — почав Прюст, — поперше, вам заборонили мами дивитися, а подруге, з таким запитанням треба звертатися до Карася. Отже, до побачення, дівчатка. І ще привіт вашим мамам.