Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 37

Я мовчав. Я хотів, щоб Прюст поговорив з дівчатами. Він кілька разів поглянув на мене, зітхнув, усміхнувся і почав.

— Як це добре, що ви прийшли до нас. Звідки ви довідалися, що нам потрібна дівчина на роботу?

— Моя мама почула про це на базарі. Їй сказала сусідка Чубарика. Ну, ми й прийшли, — промовила Міля, позираючи на мене. Вона вміла розмовляти. Вона якось уміла одночасно розмовляти і усміхатися милою, хорошою усмішкою.

— Це добре. Дуже добре, що ви прийшли.

Я бачив, що Прюст не наважується перейти до прямої розмови, щоб виявити, чим пахнуть оці ромашки.

— А ви нас не поведете в ту майстерню, де роблять людей? — запитала Ліма. Вона спершу почервоніла, а потім зблідла. — Нам мама заборонила ходити туди.

— А чому заборонила? — запитав Прюст.

Ох, наївна душа у цього генія! Ну, навіщо вести про це розмову і змушувати таких гарних дівчаток змінювати колір свого обличчя?

— Ой, про це не треба говорити, — сказала Міля.

— Моя мама сказала, що церква проклинає тих, хто робить людей у майстерні. Вона каже, що тільки бог міг зробити людину з глини. — Ліма поглянула на Мілю, ніби запитуючи, чи говорити далі. —І взагалі, мама сказала, що такі майстерні треба негайно знищувати. І що вони колись-таки до них доберуться.

А що на це сказав Прюст? Він похитав головою на знак згоди і запитав:

— Ну, а тепер скажіть, чому ви себе вважаєте сучасними дівчатами? Вам сказали, що нам потрібні сучасні дівчата? Чому ж саме ви сучасні?

Міля поглянула на Ліму і здвигнула плечима, мовляв, дивне запитання. Хіба ви нас не бачите? Ось ми тут і дивіться, чи ми сучасні, чи ні. Ліма іронічно посміхнулася, мовляв, письменник, а про таке запитує.

— Ну, тому, — почала Міля, зиркаючи на подругу, — що ми закінчили десятирічку і вже тричі проходимо за конкурсом. Хіба це не по-сучасному?

— Одягаємося ми цілком по-сучасному, — взялася допомогти Мілі руда ромашка.

— Знаємо всі західні танці. А ви думаєте, їх усі знають у Чмихалівці?

— Читаємо Євтушенка, Драча і Ремарка, — додала Міля.

Дівчата ще шукали ознак сучасности, але їхній арсенал уже вичерпався. Тоді запитав Прюст:

— І вам здається, що на іншій плянеті, куди полетить вихована вами дівчина-робот, цього досить?

— Звичайно, досить, — ствердила Міля.

— Так, так. Ви маєте рацію. Без сучасних танців і названих вами поетів людям іншої плянети важко буде уявити, як ми тут, на Землі, живемо. — Прюст добре володів гумором. Він говорив і не дозволив жодному м’язові здригнутися на своєму обличчі. —Залиште ваші адреси. Коли треба буде, ми вас викличемо.

Ромашки зникли не одразу. Вони похитали нам голівками, поворушили брівками і пішли. На порозі вони про щось пошепотілись. Міля зупинилася і запитала:

— А не можна нам поглянути, як роблять людино-роботів?

— Бачите, — почав Прюст, — поперше, вам заборонили мами дивитися, а подруге, з таким запитанням треба звертатися до Карася. Отже, до побачення, дівчатка. І ще привіт вашим мамам.