Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 6

Уже третю годину поспіль Євген намагався додзвонитися до Херсона. Та що вони там, поснули? Чи, може, знов у мами на роботі завал? Батька вдома годі застати — така вже в нього професія. Дід умостився перед телевізором з «Українською газетою», вишукуючи цікаві для себе новини. Але ж головна подія на сьогодні — те, що його, Женю Чубенка, зараховано до редакційного штату.

— Вітаю, синку, — нарешті озвався мамин голос у слухавці. — Не зазнавайся тільки! Гляди, не забувай: ти все-таки ще студент. Довчись як слід, а вже по тому починай мріяти про статус акули пера… Над цим ще працювати й працювати…

— Можна подумати, в обласній газеті самі акули сидять! — Женю скривдила чергова «нотація». Нема того, щоб просто порадіти — неодмінне материнське повчання!

— Ну-ну, кусайся… Це за твого фаху корисна звичка, — мама на тім кінці, здається, зітхнула. — Ось приїду, тоді й поговоримо.

— А де ти була так пізно?

— А то ти не знаєш! Відписувала матеріал з сесії облради.

— Знову оди й дифірамби??

— Якби ж то! Самі чвари. Взаємні звинувачення, хто більше чого урвав, іншим не залишив… Потім, потім усе розкажу.

Почулися короткі гудки. Ну що ж, усе як завжди. Євген потягнувся і пройшов до своєї кімнати. Узяв з полички диск із «Воплями Водоплясова» — і оглух до решти світу.

V

На ранок у редакції знайшли переглянуті шефом анонси подій із позначеними навпроти кожного прізвищами кореспондентів. Самого шефа вже на місці не було. Молоденька секретарка повідомила, що акредитувала Чубенка на прес-конференцію в Міністерство економіки, звідти він має підготувати інформацію в номер. Женя наїжачився: не для того він ішов сюди працювати, щоб видавати на-гора безбарвні «фітюльки» в режимі інформагентства. Але втішив себе тим, що ще матиме час, щоби себе показати.

Спускаючись у метро, хлопець перевірив, чи на місці диктофон, редакційне посвідчення і паспорт, похапцем розгорнув прес-анонс, отриманий від секретарки, й прочитав: «Презентація Державної програми детінізації економіки».

Євген відшукав потрібний йому третій під’їзд урядового будинку. Як і решта під’їздів, він посилено охоронявся міліцією.

Усередині було порожньо й лунко. Державні службовці не мають звички гасати коридорами, як журналісти в редакціях, сидіти на підвіконнях із сигаретами й філіжанками, теревенити поза кабінетами. Кабмін — це навіть не парламент, де на кожному квадратному метрі залу засідань, фойє і навіть на кожній сходинці за бажання можна «нарити» тонну словесної руди, з якої згодом, імовірно, і виплавиться крихітна крупинка чогось путнього. Роботу уряду в нас розуміють як діяльність у режимі надсекретності. Дістати звідси офіційну інформацію можна лише з вищого дозволу, а говорити з журналістами має право тільки перша особа в міністерстві.