Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 63

Слабкість австрійських позицій на переговорах з делегацією УНР «зрадили» галицькі українці, які сподівалися самі виграти від тиску Києва на Відень. Спочатку австрійська делегація на чолі з міністром закордонних справ Оттокаром Черніним заявила про недоторканість власних кордонів. Крім факту зазіхання на територіальну цілісність, українські вимоги були неприйнятні також через побоювання втратити лояльність Королівства Польського та галицьких поляків. Але небезпека голодних страйків і тиск Німеччини змусили Австро-Угорщину до поступок. Після короткої паузи в переговорах, за час якої 22 січня 1918 р. IV Універсалом було проголошено незалежність УНР, сторони нарешті дійшли порозуміння.

За умовами Берестейського миру (9 лютого 1918 р.), Австро-Угорщина та Німеччина без згоди на те керівництва Королівства Польського передали Холмщину і Берестейщину до складу УНР (ст. 2 угоди). Північно-західний кордон України встановлювався по лінії Тарноград — Білгорай — Щебрешин — Красностав — Пугачів — Радин — Межиріччя — Сарнаки — Мельник — Високе-Литовське — Кам’янець-Литовський — Пружани — Вигоновське озеро. У подальшому, ця лінія мала бути скоригована на підставі висновків змішаної українсько-польської комісії. Додатково українська та австрійська сторони підписали секретну угоду щодо виділення до 31 липня 1918 р. з українських земель країв Галичина й Буковина окремого коронного краю, але зі збереженням віденської юрисдикції. У приєднанні до майбутнього «українського» коронного краю Австрії закарпатських земель було відмовлено, адже вони належали угорській частині дуалістичної монархії. Як уже зазначалося, ідея виділення «українського» коронного краю була не нова, її постійно лобіювали на найвищому рівні всередині Австрії, тому не дивно, що компроміс із делегацією УНР було знайдено.

Умови Берестейської угоди з УНР викликали рішучий протест з боку політичних та військових кіл Королівства Польського. Передавання Холмщини до складу УНР розцінили як «четвертий поділ Польщі», адже у Варшаві чекали приєднання нових територій на сході, а не урізання вже наявних. Таке рішення спровокувало загальний політичний страйк у Регентському Королівстві та відставку уряду Яна Кухаржевського і навіть стало причиною заколоту II бригади Польських легіонів австрійської армії під командуванням Юзефа Галлера.

Підписані угоди не гарантували українського статусу Холмщини та Східної Галичини. Уже за режиму гетьмана Павла Скоропадського, який встановився у Києві наприкінці квітня 1918 р., тривала завзята дипломатична боротьба за дотримання умов Берестейської угоди. Протягом більшої частини 1918 р. Холмщина була формально українською. На практиці встановити повноцінний контроль над усіма територіями за Бугом Києву так і не вдалося. Там зі згоди австрійської окупаційної влади встигла закріпитися адміністрація Королівства Польського, яка всупереч умовам Берестейської угоди не допускала представників української влади. Українська губернська адміністрація на чолі з Олександром Скорописом-Йолтуховським була встановлена лише на півночі регіону, окупованому Німеччиною. Проблемою була майже повна відсутність на Холмщині корінного українського населення, яке евакуювали на схід під час відступу російської армії влітку 1915 р. (більшість холмщаків повернулася додому навесні 1922 р., після настання стабільності).