Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 32

Та й назва відповідної адміністративної установи з відносин із Гетьманщиною (Малоросійський приказ, який діяв у 1662—1722 р., до утворення Петром І першої Малоросійської колегії) задавала термінологію. І зрозуміло, що в європейську географію і картографію топонім «Малоросія» потрапляв епізодично й лише через римейки російських карт XVIII — початку XIX ст.; закріпиться він там згодом уже в перекладі (саме як «Мала Росія»: Petite Russie, Kleine Russland, Little Russia), а не як транслітерація з російської («Malorossia»). Це станеться набагато пізніше, аніж сама «Росія» остаточно заступить «Московію» (лише в середині XVIII ст.) — у столітті XIX.

Тому для історика картографії існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій та англійській мові, яке позначає і Русь, і Росію-Московію (в сенсі російської держави/імперії)? Оскільки це залишає забагато простору для довільних тлумачень або ж видавання авторських гіпотез за дійсність, то ми тут намагаємось до XVII— XVIII ст. просто подавати транслітерацію (Русія, Руссія), а згодом виходити з номенклатурного контексту карти: якщо на ній існує у якійсь формі «Московія» паралельно з «Руссія», то «Руссію» ми тлумачимо як «Русь», без обов’язкової прив’язки до Московської держави. Якщо ж «Московія» зникає і залишається лише «Руссія» з прив’язкою до Російської імперії, то ми перекладаємо як «Росія» і, відповідно, у нас з’являється «Малоросія», а не «Мала Русь». Інші приводи для відмінності назв нам надає лише наявність одночасно назви «Рутенія», яку ніколи не відносили до Московії, але це стосуватиметься XIX і XX століть.

* * *

У ті ж часи провідними подіями європейського життя стали дві війни: на заході за Іспанську спадщину (1701—1714) та на сході — Велика Північна (1700—1721). Друга для української історії має трагічне значення, перекресливши спробу Івана Мазепи відновити самостійність Гетьманщини. Звісно, його виступ був вимушеним ризикованим кроком, але це була одна із тих ситуацій історичного вибору, сама ідея якого потім живе набагато довше за учасників події. Війна була, як ми знаємо, «Північною», присвяченою пануванню на Балтиці, але військова удача (точніше невдача) привела війська молодого амбітного шведського короля Карла XII на українські землі. Гетьмана Мазепу це поставило перед важким неочікуваним вибором — зберегти лояльність до не менш амбітного, особисто симпатизуючого гетьманові, але очевидного руйнівника українських вольностей Петра І чи податися з однодумцями в табір шведів, шукаючи можливої зовнішньополітичної альтернативи. Хоча зізнаємося, що союз зі шведами не був чимось новим в українській зовнішньополітичній практиці: Хмельницький після розчарування у Москві також дивився переважно на Балтику. Подальша сумна історія поневірянь «мазепинців» нам відома: Полтава, Переволочна, Бендери, смерть Мазепи, невдалі спроби реваншу Пилипа Орлика.