Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 13

* * *

Наприкінці V ст. у Європі змінюються історичні епохи: починається середньовіччя. Що ж нового з’являється в образі майбутнього «українського простору» після занепаду Риму? Адже в нас усе швидко змінювалося: Велике переселення народів показало, що якщо раніше з України на Захід проривався хтось новий і небезпечний раз на триста років, то тепер за одне століття наші терени могли подарувати західним сусідам три-чотири войовничі народи, які вносили хаос у їхнє життя і перекроювали етнічну мапу континенту. Наприклад, мешканці українських степів, предки сучасних осетинів алани промандрували з гунами в Центральну Європу, а потім із германцями-вандалами аж до Іспанії. Щонайменше половина з того, що намальовано на Певтінгеровій карті, або перестала існувати, або занепала, або змінила «власника» та назву. За таких обставин могло статися так, що карти вже не було б кому й малювати...

Але суцільної культурної деградації не відбулося, попри гучне (як для нас, далеких нащадків) падіння Західної Римської імперії, Константинополь вистояв перед численними варварами, а культурна традиція античності зберігалася як у Візантії (Східній Римській імперії), так і в християнській церкві Заходу. Майже все, що ми отримали від античності, є продуктом середньовічного копіювання і переписування. Така сама доля спіткала і картографічну традицію.

До «нового» також можемо сміливо віднести появу на історичній арені наших предків-слов’ян (склавинів та антів), які своїми нападами на Візантію, просуванням на Балкани та в Центральну Європу змусили тогочасних авторів вписати їх на скрижалі історії та згодом показати на карті відомого світу. Попри всі географічні традиції, карти іноді треба оновлювати, аби вони не перетворилися на образ геть нереального світу.

Зрозуміло, що експансія слов’ян наблизила до культурних центрів (де писали історію і малювали карти) самих слов’ян, а не Україну. Якісь уявлення про наші терени зберігалися на рівні попереднього знайомства з берегами Чорного моря, уже за тих обставин, що північне узбережжя перестало бути для греків «гостинним». Ольвія, Тіра, Пантікапей лежали в руїнах після нападів готів та гунів. Константинополь ще поверне частину Криму, але зазвичай він більше намагатиметься врятувати свої стіни та ближчі володіння від слов’ян, аварів, булгар із заходу та арабів зі сходу. Якоюсь мірою українські терени ще більш віддалилися від культурних осередків.

Певні картографічні новації відбуваються близько 700 р., коли створюється «Космографія» Аноніма з Равенни. Ця праця позначає доволі тривалий перехідний етап від античних уявлень до середньовічних, коли докупи змішуються і зниклі народи, наведені в «класичних джерелах», і нові, які становлять актуальну реальність. Анонім у своїй праці спирається на карту, близьку за змістом до Певтінгерової, і ще на якусь не відому нам карту світу, але при тому змушений зізнатися у серйозних змінах у світі: «Докладно оповім за допомогою Христа про все, якщо тільки не буду введений в оману тим, що різноманітні племена, забажавши внаслідок свого надмірного нахабства чужих чи кращих земель або ж, можливо, зазнаючи тяжких утисків від інших народів, перемістилися з власних володінь і, як буває у варварів, країни, міста чи ріки, названі колись [одним ім’ям], тепер стали зватися інакше». І передчуття не зрадили автора. Чимало географічних об’єктів набуло нових назв, а мапа народів стала геть не схожою на мапи минулих часів.