Читать «Намір» онлайн - страница 105

Обрізав малину, трохи її прорідив. За ті роки, що з бабою сиділи її доньки, нікому до городу не було діла. І зрозуміло – свої ще не орані, роботи вистачає.

На городі я розбив грядки. Порахував, що садити бульбу не виплатиться, дешевше купити. Посіяв моркву, петрушку. Трохи згодом, коли потепліло, садив кабачки – дуже хотів стушкувати їх зі сметаною.

Ще сіяв кріп, любисток, базилік, євшан-зілля (естрагон). Потім не зійшов тільки базилік – мабуть, заглибоко запорпав. Садив часник, цибульку. Ще сіяв ранню редиску – «білу бурульку» і «рубін», а при стежці, як мене вчили вдома, сіяв салат – кучерявий і звичайний.

Довго думав, що я забув посіяти важливого для харчування. Може, огірки? Але з огірками завжди багато мороки. Спершу їх накривай плівкою, потім став їм тепличку, потім піди розбери, де бур’ян, а де проростки, ну їх у баню, я того не вмію. Тут, як у буддизмі, потрібна пряма передача практики. Треба було більше мамі допомагати.

6

Спиляв сухі гілки в саду, як навчив мене Юрович. Це була яблунька, гарне дерево для вогню, але що мені – шинок вудити не буду, шашлика теж не їм. Узяв і спалив усе. Воно гарно горіло. Був холодний квітневий вечір. Коли мене з ніг до голови огорнув теплий яблуневий дим, я збагнув, що нарешті зцілився, знову став собою, одним. Але тепер зовсім іншим собою. Многія знанія множать скорботу, а многія скорбі множать познанія. І так по спіралі, з нізвідки в нікуди.

Згадав, що добре мати ще кілька рослин. Кукурудзу, квасолю і біб. Індіанці Великих Рівнин завжди садили кукурудзу і квасолю разом, тоді рослини підтримують одне одну.

Біб теж класно мати при боці – він смакує вареним, і з сіллю. А ще добрий до овочевого рагу.

Сходив у місто на ринок, купив розсади трускавок. Казав мені чоловік, що то голландська, трансгенна, але щось не віриться. Нічого, прийнялась – цвіла, мала зав’язь, потім їв свої трускавки. Як у дитинстві – з цукром і сметаною.

7

Біля городу завжди є чим зайнятися. Немає в Хоботному кращої розваги, ніж прополоти вдосвіта пару метрів грядок. Знаю, не я один такий оригінал. Це було якщо не всеукраїнське, то принаймні загальнорегіональне хобі, як у англійців ґольф, а у росіян – літрбол.

Усі молодечі сили, що я мав, викладав у фізичну роботу, а що залишалось – у заняття кунґ-фу. Як наслідок – зовсім перестав турбуватися, що там у моїй наболілій голові, у розтерзаній пам’яті.

І добре, що не ятрив рану – само все загоїлося. А коли минув час, засохло й відпало.

Із трав посадив м’яту і рум’янок. Із квітів – матіолу. Думав, може, посадити тютюн, а потім коротати зимові вечори, як у кафе, з Гагаріним. Індіанці Еквадору, наприклад, курили тютюн, щоби викликати сни, які віщують процвітання садів і благополуччя домашньої худоби. Але я уже тижнів три як не палив – вирішив не розв’язувати.

8

Рослини говорили зі мною, я говорив із ними. Здається, ми одне одного добре розуміли. Скільки би разів не довелося мені ще проходити через такі випробування, як із Гоцою, скільки б я не мудрішав та скільки б не партачив, завжди можна почати від нуля.