Читать «Намір» онлайн - страница 103
Любко Дереш
І ще в мене якісь дивні прищики з’явилися, щойно ходив за клуб сцяти, пробував роздивитися, але мало світла. Блін, свербить якось незвично. Це, певне, бабу хочеться. Дорослішаю все-таки
нарізкапам’яті
вже, курва, сорок, а я, бля, все пашу кіномеханіком. Нє, бля, це я щойно сюди влаштувався, а з попередньої, сука, глядь, гади, виперли. Вже, курва, сорок, як швидко час летить, щойно був, блядь, пацаном, бігав за клуб дівок їбати, нахуй блядь, а тут он куди, бля, все зайшло. Ремінь, нахуй, старий такий ношу, і викинути, курва, шкода, і розлазиться вже. Треба нігті нарешті обрізати, а то як у бомжа, нахуй. Шось я взагалі, бачу, нахуй блядь, опустився за цей місяць – голова жирна, морда, блядь, розпухла, треба, блядь, завтра встати о шостій ранку, піти на стадіон побігати
нарізкапам’яті нарізкапам’яті нарізкапам’яті нарізкапам’яті нарізкапам’яті
все крутиться, мене нудить, все крутиться, якби можна було виригати, просратися, і все би минуло, а воно крутиться і крутиться, неможливо зупинитися, гади, бля, як нудить, фашисти, блядь, замучили, як нудить
ні хто я ні де я
хоч би це минулося ця нудота я просто стікаю через величезну діру якою мене нудить якою мені так погано аж стерпаються аж злипаються скроні
де я
стоп-кадр
– Ти не зможеш повести її за собою, – каже Гагарін. Голос у нього сухий і грубий.
– Я тебе згадав! – радісно кричу йому. –
Гагарін ніяк не реагує, тільки дивиться своїми темними, як сон, очима. На осінньому повітрі з рота йде пара. Глупа ніч. Тільки світло з провулка.
– Юра, я пам’ятаю тебе! Ми з тобою в барі працюємо, правда ж?
– Заспокій розум і слухай. Однаково зараз усе забудеш. Просто слухай. Це стосується тебе і твоєї подружки.
– Кажи, я слухаю.
– У тебе немає сил на двох. Щоби вести за собою, треба мати силу пояснити, заради чого. Заохотити, захопити. У тебе вистачить сили тільки на насильство.
– Чому? – питаюсь, внутрішньо бунтуючи. – А може, якраз? А може, вистачить?
– Ти не з людиною будеш боротися, а зі стихією. Все повинно статися само або не повинно ставатися взагалі. Ти не зможеш її вести за собою, – шепоче він. – У тебе немає сили на двох. Розумієш, братуха? Брат! – шепоче він. – Брателло, запам’ятовуй це, браток! Я знаю, ти захочеш забути, бразер, ти чуєш? Ми брати, як уорнер бразерз, брати по крові і по праву, і по ліву теж брати, тільки пригадай
один смак…
пригадай
наказую собі
ПРИГАДАЙ!
11
МЛІСТЬ ВІДСТУПАЄ. Крізь запітнілі вікна електрички я бачу Сколівські Бескиди, які димлять. Один смак.
Я пробую роздивитися крізь вікно щось іще, коли виявляю, що стою біля непрозорого вікна
своєї кімнати в Хоботному.
Світ здається мені нематеріальним, ненадійним. Замість мене у цьому світі присутній спустошений привид, опудало на осінньому вітрі, від якого хочеться плакати.
Я пригадав – пригадав усе, що насправді трапилося з Гоцою Дралою, і зі мною, і з Юрою на прізвисько Гагарін. Важкий камінь скотився мені з грудей, бо краще знання, ніж неміч.
