Читать «Назустріч долі» онлайн - страница 10

— Так, степ...— казав він, переходить лячно, а все ж сонячно, наче б огріваюче, через її малу душу; він такий великий і широкий, такий великий, що вона собі зовсім не може уявити його простір.

А вночі не бачили нічого, лиш небо над собою і багато, багато зір. А місяць пливе начебто поволі, або, здається, не рухається. А тиша така велика, ох, така велика, як її тут по селах і містах не можна навіть ніколи найти...

...І мала Настка думає про степ, про багато, багато зір на небі, про місяць, що пливе поволі, або не рухається, думає про свого спасителя, плаче чимраз тихше і засипляє...

Вона росте й іде своїй долі назустріч.

Чернівці, в серпні 1915 р.

[1] "Над Прутом у лузі хатина стоїть" (Приміт. О. Кобилянської).

[2] Машиновий кріс — кулемет.