Читать «На Мармурових скелях» онлайн - страница 15

То було царство, яке охоплював погляд навколо Мармурових скель. Із їхньої вершини ми бачили життя, що, добре засноване і зліплене на давніх засадах, немов виноградна лоза, розвивалося й давало плід. Бачили також його межі: гори, де серед варварських народів жила неприборкана воля, але без добробуту, а на півночі — болота й темні долини, з яких загрожувала кривава тиранія.

Дуже часто, стоячи вдвох на вершині, ми розмірковували, скільки всього треба, щоб зібрати врожай і спекти хліб, але, мабуть, не менше його треба й на те, щоб дух безпеки міг розгорнути крила.

9

За добрих часів на чвари, що віддавна точилися в Кампаньї, майже не звертали уваги, і слушно, бо таке діється в усіх місцевостях, де є пастухи й луки для випасу худоби. Ранньої весни спалахували суперечки за нетавровану ще худобу, потім, тільки-но починалася суха пора, — боротьба за водопої. А ще, бувало, великі бугаї з кільцем у ніздрях, що навівали жінкам Маріни страшні сни, забігали в чужі череди і гнали їх до Мармурових скель, біля підніжжя яких біліли роги й ребра.

Та насамперед народ пастухів був дикий і невгамовний. Майно в них споконвіку переходило від батька до сина, і, коли вони сиділи в лахмітті навколо своїх багать, зі зброєю в руці, такі, як їх створила природа, було добре видно, що вони відрізняються від люду, який плекає на узбіччях виноград. Вони жили так, як у ту пору, коли ще не знали ні хати, ні плуга, ні ткацького верстата і споруджували тимчасовий прихисток там, де саме паслася їхня худоба. Такому способові життя відповідали і їхні звичаї та примітивне почуття права і справедливості, цілком засноване на відплаті. Тому кожне вбивство розпалювало полум’я помсти, що горіло не один рік; траплялася ворожнеча кланів та родин, про походження якої давно вже забули, а проте вона рік у рік вимагала кривавої данини. Тож правники в Маріні називали випадки, що бували в Кампаньї, брутальним беззаконням; не запрошували вони пастухів і на привселюдне обговорення, а посилали на їхній терен уповноважених. У інших округах орендарі магнатів та господарів ленних маєтків, що жили на луках у великих садибах, дотримувалися права. Крім них, були ще й вільні пастухи, що володіли неабияким майном, як Батаки і Беловари.

Спілкуючись із цим суворим народом, ми вчилися пізнавати й те добре, що було йому властиве. Це насамперед його гостинність, яку вони виявляли до кожного, хто сидів біля їхнього багаття. Не раз можна було побачити в колі пастухів і міське обличчя, бо всім, кому доводилося тікати з Маріни, перший притулок давала Кампанья. Незрідка тут з’являлися боржники, яким загрожував арешт, та мандрівні студенти, що їм під час пиятики траплялося завдати аж надто влучного удару, в товаристві ченців-утікачів і всякого наброду. Навідувалися до Кампаньї також юнаки, що прагнули волі, та закохані пари, що хотіли жити так, як жили пастухи.