Читать «На зарослих стежках» онлайн - страница 86
Кнут Гамсун
Не набагато краще становище в інших районах над Чорним морем: у Таганрозі (почасти), Маріуполі, Дніпровську, Херсоні, Миколаєві, Одесі. З Херсоном, мабуть, найгірше — це місто засуджене на смерть, якщо не отримає в найближчому часі допомоги. Що подібна доля може спіткати у мирний час відносно велике європейське місто над відкритим морем — це ганьба для байдужої Європи і водночас свідчення аж ніяк не на користь тих людей в Україні, які могли б запобігти цьому лихові».
«Того дня, коли я побував у Херсоні (3.3.22), там було зареєстровано 42 смерті (20 — дорослих, 24 — дітей), і мені сказали, що буває і по 100 смертей на день. У цьому місті 20 тисяч людей. У Катеринославі (160 тисяч людей) від голоду помирає за добу до 80 чоловік. У Таганрозькому повіті в лютому зареєстровано 642 смерті від голоду».
Загалом про причини голоду в Україні В. Квіслінґ, як офіційна особа, висловлюється в женевському бюлетені досить дипломатично:
«Можна було з математичною точністю передбачити, що голод на Запоріжчині розпочнеться в жовтні 1921 року, що він зростатиме з дня на день і через кілька місяців охопить майже все населення цього краю» — а отже і вжити заходів, аби не дійшло до масової смертності. Але чому саме не було вжито відповідних заходів — про це у Квіслінґа все-таки можна виразно вичитати. Річ у тім, що оскільки найсильніший опір більшовицькій владі чинила Україна і найдовше саме в степових районах, то совєтський уряд скористався посухою, щоб відплатити українському Причорномор’ю за цю ворожість, вивозячи звідси зерно на Волгу навіть тоді, коли місцева людність уже сама голодувала, і то більше, ніж волжани. Квіслінґ цитує наказ, що його німецькі колоністи із Запоріжчини дали двом своїм посланцям до Західної Європи: «Розміри нещастя в Україні перевищують те, що можна бачити на Волзі. Але очі цілого світу звернені лише на Волгу, тоді як терени над Чорним і Азовським морями забуті й позбавлені допомоги». Майже такими самими словами оцінює тогочасну українську ситуацію і представник американської допорогової організації АРА Гатчинсон, котрий побував на Запоріжчині: «Катастрофа у Волзькому регіоні ні в якій мірі не йде в порівняння з тим, що трапилося тут». Не менш різко висловлюється в червні 1922 року і економічний експерт Нансенової місії Жан де Люберсак, кажучи, що багато українських міст втратили до 85 відсотків населення.
Що ж, етноцид більшовики застосували першими з усіх тоталітарних режимів ХХ сторіччя, і не дуже з цим і крилися, коли вже шило вилізло з мішка. На підтвердження сказаного — кілька майже дослівних повторів вищенаведених цитат, але вже з совєтської преси: «Страхіття голоду на Запоріжчині значно перевищує все те, що діялося на Волзі» (московська «Правда», № 8, 1922 р.); «В Херсонському повіті самогубства і дітогубства стали звичайним явищем» (там само, № 32, 1922 р.); існує загроза, що «до 7 мільйонів самої дорогої людності України — хліборобів помре голодною смертю» (київська газета «Український Червоний Хрест — голодним», 17–23 квітня 1922 р.); «В Гуляйпільському повіті на 1 лютого [1922 р. —
