Читать «На зарослих стежках» онлайн - страница 84

Отож — повертаючись до статті Маланюка — повторимо, що цікава вона не лише своїм суто літературним аспектом, а й тим, що заторкує проблему політичного колаборантства. Творчість Гамсуна, як слушно зауважує Маланюк, передувала — ба й протистояла — «роботизації» людини і «першому видиву концетраку» (концтабору). Якщо в плані творення й множення роботів перед вів капіталістично-експлуататорський захід, то щодо модерних концентраків усіх перекрив «визвольний» — у більшовицькому розумінні — схід. До перших очевидців цієї «визвольної» практики належали й норвежці: знаменитий дослідник Арктики Фритьйоф Нансен (1861–1930) та одіозно знаменитий політик Відкун Квіслінґ (1887–1945), прізвище якого прислужилося для появи синоніма до колаборантства стосовно гітлерівського райху (синонім цей прикладувано було й до Гамсуна, хоч — як нині з’ясовують норвезькі науковці — підстави для цього були перебільшені в перші повоєнні роки).

Тепер дозволимо собі зробити «ліричний відступ» на тему передісторії колаборантства, який, однак, мав би радше називатись «трагічним відступом», бо йтиметься в ньому про голод, що його Гамсун в однойменному романі переконливо змалював зі свого персонального досвіду, а земляки Гамсунові побачили в натуральному бутті цілої нації.

Річ у тому, що В. Квіслінґ, — у 30-ті роки засновник норвезької партії, близької за ідеологією до німецького націонал-соціалізму, і на початку 40-х років керівник пронімецької влади в окупованій гітлерівцями Норвегії, — об’єктивно мусив би завдячувати зародок свого колаборантського духу не кому іншому, як Совєтській Росії з Совєтською Україною вкупі. Бувши професійним військовиком, капітан Квіслінґ замолоду багато років прожив у російських столицях, де працював на провідних посадах у норвезькому посольстві; він був свідком перебігу революційних подій і подальшого більшовицького порядкування, в т.ч. і в Україні під час голодомору початку 20-х років та й пізніше. У 1922-1923 роках Квіслінґ мав осідок у Харкові, тодішній столиці УСРР, як повноважний представник гуманітарної місії Ф. Нансена в Україні і в Криму. Він чимало зробив для порятунку людей від голодної смерті на українському Причорномор’ї, чим заслужив на вдячну пам’ять з боку українців — незалежно, яка там була друга половина його біографії.

Тогочасні урядові чинники в Москві й Харкові довго не визнавали факту масового голоду на півдні України, ураженому посухою 1921 року, зосередивши всі свої зусилля і кличі до заходу про допомогу виключно на проблемі Надволжя, де голод розбуявся трохи раніше. Співробітникам західних гуманітарних організацій взагалі в Україну не було доступу — аж доти, коли вже зняли лемент низові офіційні органи, приголомшені десятками тисяч смертей у південноукраїнських губерніях, до того ще й переобтяжених безліччю втікачів з голодних над — волзьких країв. Промовисте повідомлення на цю тему знаходимо в тогочасній пресі: женевський комітет допомоги Росії приймає оплачені посилки для голодуючих «у всі місцевості Росії, крім України».