Читать «Нiма сповiдь (на украинском языке)» онлайн - страница 4

- Де ж ви брали покiйникiв? Чи?.. Нi, неможливо! Ви вбивали? Ви вбивця, а я вас переховую, захищаю. Iдiот! Скiлькох ви вбили заради своїх мерзенних дослiдiв?

- Жодного. Ми уклали контракт з Нацiональним бiологiчним музеєм. У моєму розпорядженнi були сотнi рiзноманiтних тварин, вiд польової мишi до мавпочки уiстiтi.

- Брешете! Для таких дослiдiв тварини не пiдходять. Це навiть я розумiю. Що ви могли знайти у мишачому або собачому мозку? Вам потрiбнi були люди. Наймудрiшi люди для найстрахiтливiших дослiдiв, будь я проклятий...

- Не гарячкуйте. Невже тепер треба заспокоювати вас? Зрозумiйте: я не плещу, - я сповiдаюсь в очiкуваннi останньої хвилини. Брехати безглуздо i принизливо. Каюсь, ми не жалiли тварин. Обливали їх окропом, забивали залiзним пруттям до смертi, глушили струмом. Необхiдно було домогтися, щоб у їхнiй свiдомостi лишились яскравi враження...

- Нiчого собi - враження вiд залiзного пруття! Недолюдки!

- Ми висловлювались м'якше - гострий дослiд.

- Уявляю собi, як вони вищали...

- Жодного звуку. Особлива операцiя горла. Лабораторiя - царина тишi, гамiр дратує... Хтось пiдкрадається!..

- Моя сусiдка. Ми називаємо її Нiчничок. Вона завжди йде на роботу, коли темнiє. Пробачте.

- Вона не могла пiдслухати?

- У неї свої турботи, сеньйоре.

- Два роки ми дослiджували, що дiється в головах чотириногих. Настав день, коли електронний скальпель мав був торкнутися розумного мозку...

- Ось бачите!

- Замовкнiть! Я був тодi у якiйсь нестямi, дослiдницька лихоманка трусила мене, я був готовий офiрувати своєю власною головою. Але нам потрiбно було багато голiв...

- О дiво Марiє, i ви так спокiйно розповiдаєте про це! Звiдки ж ви їх узяли, цi голови? Найнялися сторожем у морг?

- В морг привозять надто пiзно. А ми хотiли сповiдати мертвий мозок одразу ж пiсля передсмертної сповiдi його ще живого власника. Нам треба було йти слiдом за священиком. Так i зробили...

- Церква не простить вам.

- Вона пiдтримала нас. Один iз фахiвцiв, що працював у моїй лабораторiї, виявився активним дiячем "Пакс Романа" - спiлки католикiв-iнтелiгентiв. Ми зiйшлися на тому, що "Пакс Романа" одержить сорок вiдсоткiв можливого прибутку. Вони сповiдають душу, ми - тiло.

- Хiба думки можна продати?

- Вони цiннiшi вiд золота. Зрозумiло, не всi. Нас цiкавили люди одержимi, якi присвятили все життя вирiшенню якоїсь проблеми. Головно це були винахiдники. Ми склали велику картотеку i чатували на їхнi останнi днi. I навiть частiше, нiж ми думали, цих одержимих в останню мить осявав генiальний здогад. Наш апарат уловлював надприродно яскравий спалах свiдомостi i розшифровував її. Полювання за iдеями виявилось вдалим. Тепер вони полюють за мною.

- Ви їх ошукали? Приховали їхнiй прибуток?

- Приховав свої думки. У мене також є основна iдея. Потаємна i могутня. Вона потрiбна їм. Вони поклялись добути її за всяку цiну. Я знаю, як усе скоїться. Мене вб'ють пострiлом у серце. У них чудовi снайпери. Потiм до кiмнати вдеруться двоє або троє. Вони будуть дуже поспiшати. У руках в одного буде металевий ковпак. Термоелектричним ножем вони спалять волосся у мене на головi - так швидше, нiж голити. Змастять голову смердючою електропровiдною пастою i одягнуть ковпак. За цей час другий пiдготує апаратуру для записування.