Читать «Монолог над безоднею» онлайн - страница 32

— Чого вам так прикрутило? — зверталася до мене. Оксану, схоже, трактувала, як мою власність.

— Розумієте, термінове відрядження за кордон, на цілий рік. В Калькутський університет, читати лекції. Я — професор-біолог.

Брехня справила враження. Карі очі, які спочатку недовірливо спостерігали з затінку довгих він, набрали раптом співчутливо-шанобливого змісту.

— Це поважна причина, — мовила вона. — Але тиждень вам усе ж таки доведеться потерпіти.

Оксана, яка очікувала мене біля Санбакінституту, швидко пірнула в машину, поклала біля ніг набиту книжками торбинку.

— Термінова робота? — поцікавився, киваючи на її ношу.

— Ні, це книжки з дерматології. Вивчатиму будову шкіри… Треба щось робити, — додала спокійно.

Її діловитість і впевненість передалися й мені. Я раптом збагнув, що маю спільника.

Увечері Оксана зайняла моє місце за письмовим стрлом, обклалася привезеними книжками. Я ж, натягнувши стару спортивну кофтину, пішов у гараж— треба було попідтягувати в машині гайки, поміняти мастило, та й Оксані не заважатиму.

Якщо раніше мене через помолодіння не впізнавали, то зараз, де б я не з’явився, мене обмацували, немов щупальці, погляди знайомих і незнайомих людей. Часом здавалося, що я заплутався в якомусь невидимому плетиві з відвертого цинізму і навіть заздрості. Та найгірше, що н студенти заразилися нездоровою цікавістю; через те до них погано доходять мої лекції, та й мені те заважає творчо подавати матеріал. Хоча це павутиння рвалося, щойно зачинялися двері дослідницької і я опинявся на самоті… Для багатьох я перестав бути одним із них. Я — каліка. Фізичний покруч. Адже моральних не видно: духовного каліцтва не роздивишся — ні великого, ні малого. Та й навряд чи такий каліка знає про своє каліцтво. А про мене він перший вигукне: "Не такий як усі, отже, гірший від усіх!" і вимагатиме, щоб мене ізолювали або лікували, ніби він сам створив стандарт на людину і має право вимагати покарання за порушення того стандарту…

6

Кондиціонер у віварії працював одночасно і як термостат. Підтримував температуру 22 °C. Кожна з кліток стояла під невеликим бункером, з якого що чверть доби висипалася мірка дерті. Попри надійну систему, за якою докладала до того ж сумління людина, у мене на душі було неспокійно: а рантом в якомусь із бункерів забився шибер, і пацюки похляли з голоду, або перекинулося коритце з водою… Проте я мужньо витримав усі п’ять днів. Перед тим як зайти у віварій, глибоко зітхнув. Здавалося, що за грубими нефарбованими дверима знайду свій вирок. У ньому може бути громадський докір, а може, — й довічна каторга. Нарешті шарпнув за ручку і переступив поріг. Клацнув вимикачем, і враз морок глухого довгого приміщення щез. Від яскравого світла пацюки шугнули по кутках, аж загуркотіло. В клітці, що біля самих дверей, — контрольна група, далі, одна по одній, — дев’ятнадцять кліток з піддослідними. Переходячи від клітки до клітки, виганяв тварин із закутків, але ось уже друга, третя, четверта група, а видимих змін не було помітно. Хоча в четвертій тварини кволі — не чіплялися зубами за рогач, а лише тікали від нього. Я зловив одного й виніс на подвір’я, але й при яскравому сонячному світлі на шкірі нічого не помітив. Лише відчув крізь рукавицю, як гучно забилося серце переляканої тварини. Це була група, якій я ввів циклопентилоцтову кислоту. А втім, і в мене серце не на місці. Уже десята, одинадцята клітка… В одинадцятій, незважаючи на яскраве світло, пацюки гризлись, як собаки. І рогачем не розборониш. Схоже, камфонова кислота викликала в них почуття агресивності. Оглянув кожного, але, крім глибоких укусів, на шкірі — нічого підозрілого. В решті груп ніяких змін. Раптом усвідомив, що на краще й не сподівався. Вирок винесено було вже тоді, як по тілу пішли червоні плями. А зараз я його тільки "прочитав" — той вирок. Пошук складових ювеналу, як і перевірка НРР на тваринах, — лише версія. Я вхопився за неї, як утопаючий за соломину, розуміючи підсвідомо, що сподівався на один шанс із мільйонів: ювенільним бо. процесам може сприяти як одна з циклопарафінових кислот, так і сума з двох, трьох або більше. А ще я сподівався на випадок — на щасливий лотерейний виграш… "Все, що робиш, — майне, як вітер…" Зневіра накочувалася важкою хвилею. Я борсався в ній, намагаючись ухопитися за нову версію, яка не дасть потонути остаточно.