Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 52

ПОВЕРНЕННЯ АНТОНІЯ

Короткі хвилини натхнення все частіше чергувалися із довготривалими нападами депресії. Чорної, в'язкої, що поглинала його, як трясовина. І здавалося, що одного разу баговиння відчаю проковтне його навіки, але минав час і знову сходило сонце, і розступалися тучі вселенської туги, і йому знову хотілося жити. Він знову думав про фільм. Про гроші. Про Антонія…

Не може бути, щоб Антоній не залишив по собі жодного писаного слова! Якщо навіть він не написав сповідь свого життя на телячій шкурі, то написав на скрижалях вічних небес! Для тих, хто колись прийде і прочитає. А якщо цей священний жереб випав йому, Миронові Волинцю? Що, коли свої власні внутрішні монологи він зчитує з пам'яті віків, озвучуючи мислі святого Печерського Старця? Може, це його земна місія — повернути нарешті Антонія з безмов'я затвору — цій землі, цим водам, цим людям?!

А йому не дають. Ті ж самі, від яких великий подвижник відгородився стіною, вогнем і водою…

Він схоплювався серед ночі, переповнений інформацією, гіпотезами та емоціями, одержимий потребою вилити всю цю вогненну лаву — на папір. І ледве встигав записувати на білих аркушах своїм красивим летючим почерком ніби кимсь диктований текст.

«Шлях додому завжди довший, ніж у світ. Я з таким нетерпінням рвався до Києва, що місяць подорожі видався мені довшим, аніж десять років мого побиту у Візантії. Покинув я свою печеру на Святій горі Афон в кінці весни, коли геть зовсім розпогодилось Егейське море, втихомирилось Чорне, а північні ріки скресли від криги і ввійшли в береги після повеней, і коли, нарешті, купецькі кораблі ринулись одвічним своїм шляхом — з греків у варяги. Зимою шлях їх пролягав тільки в полуденні землі. Отож тричі покидав я свою печеру на Святій горі, тричі сподобив мене Бог дістатися до Свого Гробу в Єрусалимі, зійти на Голгофу, пройтися землею, що берегла тепло Ісусових слідів. Обійшов я Малу Азію, всю Візантію, був у Єгипті, Римі, Валахії… Жив у болгарських монастирях. Добирався до берегів Іспанії і безбережжя Аравійської пустелі. Вивчав грецьких філософів, римських і царгородських богословів, вчив мови, читав книги істориків і книги живого життя на вулицях і торговицях Європи й Азії, пізнавав світ доти, доки не збагнув, що різниться він тільки формою, а змістом — скрізь однаковий. Але наймиліший там, де твоє коріння.

За два тижні добрався наш корабель до Дарданелл, а далі й до Константинополя, де я не раз бував, і де на мене цього разу чекала аудієнція у патріарха з благословення і піклування про те ігумена обителі Єсфигмен, святого праведника Філофея.