Читать «Микола Амосов» онлайн - страница 48

А життя тривало. У 1989 році в країні почалася виборна кампанія, обирали народних депутатів. Амосов уже був членом Верховної Ради з 1962 по 1979 рік і переконався тоді, наскільки формальне це становище, що було ширмою для проведення диктату комуністичної партії. Тепер же, здавалося, все буде інакше: народ отримає реальну владу. Амосов завжди був за ефективну практичну діяльність, він знав, як цю владу треба використовувати. Втручання вимагали і стан медицини, і фізкультури в школах. Амосов був упевнений, що за допомогою певних програм можна поліпшити здоров’я дітей. Він мав величезну кількість задумів стосовно розвитку медицини: госпрозрахунок, контроль якості роботи і кваліфікації лікарів… І хоча сили ще повністю не вичерпалися, невдовзі вже не буде можливості оперувати: вік, а хірургія – робота делікатна. Нарешті, просто потрібно заповнити вакуум, необхідне нове поле діяльності.

Тому, коли колеги-лікарі висунули Миколу Михайловича в кандидати, він погодився і пройшов перший тур виборів, випередивши п’ятьох конкурентів.

На I з’їзді народних депутатів був представлений цвіт інтелекту країни. Свою лепту вклали наука, творчі спілки – кращі з кращих. Хоча в реальності, звичайно, все було не так оптимістично.

Як депутат, Амосов працював не менш сумлінно, ніж як директор Інституту серцево-судинної хірургії та хірург, хоча оперувати не кинув, звівши свою професійну діяльність до двох операцій на тиждень. Він відмовився від найважчих випадків, тим більше, що нова робота відбирала багато сил.

Там же, в Москві, для Амосова почався новий виток дослідження соціальних наук. Навіть на засіданнях він сидів із записником та працював над анкетами, статистикою, схемами. Амосов поставив тоді завдання: дослідити біологічну природу людини і якості особистості. Для з’ясування реальної картини життя громадян, як вони живуть і про що думають, потрібне широке опитування всіх підряд, потрібні експерти. Амосов придумав використовувати пресу, анкети друкувалися в центральних газетах: «Тижні», «Літературній газеті», «Комсомольській правді», «Учительській газеті». В якості зворотної адреси було вказано адресу інституту в Києві. Листи пішли, їх було дуже багато, тисячі. Обробку анкет організували аспіранти з кібернетики в амосовському відділі біоенергетики.

Результати дослідження були надруковані у «Тижні»:

«Поведінку людини на три чверті визначають біолого-етичні потреби. На одну чверть – переконання, що йдуть від суспільства, продукт творчості: натреновані словесні формули: «Що добре, що погано і як треба». Егоїзму в 10 разів більше, ніж альтруїзму (!). Сила (значущість) потреб йде низхідною: біль, страх, голод, жадібність, секс, діти, спілкування, співпереживання, лідерство, підпорядкованість, самовираження, допитливість, агресивність, діяльність, лінощі. Вихованням можна змінити силу потреби на 1/4. Наприклад: жодну людину неможливо зробити доброю, можна лише зменшити жадібність. «Електростанція» особистості – характер. Розподіл людей за силою характеру – за працездатністю: сильні 10 %, середні 70 %, слабкі 20 %. Співвідношення сили сильного до сили слабкого: 3 до 1. Вірогідність тренування характеру – невелика: із слабкого не зробити сильного. Але ймовірність управляння розумових можливостей – велика: «середньо-розумних» можна зробити навіть з дурнів, якщо завчасу перейти до енергійного навчання. Існує потреба в правді, справедливості та вірі. Психологію можна виразити моделлю особистості».