Читать «Микола Амосов» онлайн - страница 47

Але всі біди приходять несподівано: на тлі звичайного режиму дня 8 грудня 1984 року, суботнього ранку в знаменитого кардіохірурга раптом почалися перебої в серці. Однак Амосов не належав до тих, хто дозволяє собі хворіти; на цей перший дзвінок, на його думку, не варто було звертати уваги. За наступний тиждень він зробив п’ять операцій, робив це наперекір долі, бо з понеділка почалися жорстокі серцеві перебої. Зняли ЕКГ, яка показала: «групові екстрасистоли», можливість повного блоку з частотою до 30 в хвилину, і навіть раптова зупинка серця: «інший би зліг, а я оперував і «керував». Кому що доводив? Тільки собі – ось який я герой», – писав він про це у спогадах.

Амосов, через підвищену вимогливість до себе, вирішив, що не варто метушитися, змінювати спосіб життя: «Аритмія минеться сама. А ні, то раптова зупинка серця – найкраща зі смертей. Давно треную свій розум на запасний варіант: «усе – наймарніша марнота». Погано, що бігати стало важче, похитує вранці». Він був готовий до найгіршого варіанту розвитку подій. Підводив підсумки свого професійного та людського життя. «Так мало залишилося такого, що шкода втрачати. Солодка напруга від операцій? Але смертність, мабуть, знизити вже не зможу. На тому рівні, що й зараз? Ні не хочу. Тільки в романах справи закінчуються перемогами героїв. У житті, як правило, їхньою поразкою. Так і я піду битим. І взагалі, не можу більше переносити смерті. Не можу! Значить, хірургії, найсильнішого, що було в житті, вже не шкода».

Амосов довго опирався діагнозу, але розвинулася гіпертонія, назріла необхідність установлення кардіостимулятора. Його Амосову поставили взимку, операцію в Каунасі провів професор Юргіс Юозович Бредікус. Дружина і дочка Катя були поряд з Миколою Михайловичем. Стимулятор відмінно працював, і в середині лютого 1986 року Амосов повернувся до роботи – операції, директорство, фізичні навантаження. Амосов налаштований по-бойовому – питання про відхід з клініки знятий: «Ми ще повоюємо». І за 2,5 роки існування інституту на 50 % зросли операції, на 23 % – число працівників. Амосов називає приблизно 600 додатково врятованих життів.

1988 рік Амосов називає найкращим роком у своїй кардіохірургічній біографії, він вважає, що його інститут – один з небагатьох, що йдуть у ногу з перебудовою: «Справді: операцій зробили 4400, приріст 25 %, з АШК – 1560 – зростання 52 %. Смертність загальна – 4,6 % – на одну третину менше. Заробітки підвищилися: у провідних професій (хірурги, реаніматори, анестезіологи, АІКовці) приблизно на 50 %, у решти – на 25–30 %». Значно знизилася смертність після операцій. Однак інтенсивна робота і навантаження – Амосов, як і раніше, ставився до себе без поблажливості – знов поставили питання руба. Амосов вирішив передати інститутські справи наступникам. 1988-й він назвав останнім роком свого директорства.

Амосов полишає інститут серцево-судинної хірургії. Нові горизонти

6 грудня 1988 р. Амосов на ранковій конференції оголосив, що складає з себе повноваження директора інституту. 75 років – достатній вік, щоб відійти від справ, «давно я чекав цього з острахом і надією: скинути ношу відповідальності за чужі життя». Тридцять шість років роботи на своїй посаді, 52  000 прооперованих серцевих хворих – великий термін, розлучатися з колегами та друзями було шкода, але рішення прийнято. Новим директором став учень академіка Амосова Г. В. Книшов.