Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 51

ЖЛОБ завмер на місці.

— Анно Володимирівно! — розплився у запобігливій посмішці ЖЛОБ. — Якими судьбами?..

Словом, врятувало ситуацію те, що ШЕРЛОК-ХОЛМС якраз здійснювала аудит у фірмі ЖЛОБА.

Я витяг із холодильника всі мої запаси алкоголю, і ми всі помирилися.

БЛОНДИНКА розповіла, яке чудо сталося з її пальмочкою ХАБІБІ після того, як ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ її полила і після того, як було придбано для неї АЛІ-БАБУ. І вечір, а точніше, ніч завершилася культпоходом у квартиру ЖЛОБА і БЛОНДИНКИ, спогадами про життя в радянській комунальній квартирі та колективними клятвами у вічній дружбі.

Результатом цих братань стало те, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ повідомила, що у Валенсію не їде; БЛОНДИНКА повідомила ЖЛОБУ, що зробила йому сюрприз: зняла на тиждень їм віллу у Валенсії; вони тут же вирішили, що беруть із собою прислугу НАДЬКУ-НАДЬКУ (хтось же повинен був їм на віллі готувати їсти), а поливати квіти довірили мені й ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ.

Тож лишилися ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ у Києві практично самі.

Нам нетерпілося розірвати зачароване коло інтимних невдач, і на одній з любовних нарад було вирішено придбати заповітну таблетку віагри. Цього вечора ми постановили також перед сексом не їсти і не пити. Алкоголь не поєднувався з чарівною таблеткою.

Ну що ж. Не їли. І не пили. Посідали на диван, як засватані, й втупили погляди в таблетку.

На голодний шлунок було не дуже весело.

ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ страшенно хотілося випити, однак вона із солідарності зі мною трималася. Ми поїли фруктиків, попили кока-колки, не відриваючи очей від таблетки.

Як я почувався, я знав точно: ну, невже не можна обійтися без таблетки? Я ж усе-таки не зовсім пропащий! І ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ люблю багато років. Тільки трохи соромлюсь. От якби не соромився, попросив би попрацювати її ручками чи губками. Але як вона на це відреагує? А раптом образиться? Ні, ризикувати не буду. Мені платонічний вимріяний роман дорожчий від сексу.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ глибоко зітхнула і засоромлено промовила, не відриваючи погляду від таблетки:

— Знаєш, мені якось незручно, що в тебе зі мною без таблетки не виходить… Може, я тобі ручками поможу чи чимось іще приємнішим?

Я від несподіванки мало не підскочив. І відчув, що від слів, які вона промовила, зашарівшись, мов калина над криницею, таблетка почала на мене діяти і без проковтування.

— Штори закрити? — спитав я: у київських умовах десь поблизу може виявитися любитель із біноклем.

— Угу! — сказала вона.

Підійшовши до вікна і намагаючись зробити все швидко, я все зіпсував, потягнувши фіранку надто сильно: зірвався карниз, який тримався на «чесному слові». Яскраві промені західного сонця освітили ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка вже встигла зняти джинси і стояла, розгублено тримаючи їх у руках, неначе не знаючи, що тепер з ними робити.

Я підсунув стіл і заліз на нього, заклинаючи карниз повисіти ще хоча б із двадцять хвилин, і він, на диво, погодився. Щоправда, дія непроковтнутої таблетки вже закінчилася. Я готовий був пожертвувати своєю репутацією і проковтнути таблетку, ризикнувши своїм не дуже міцним серцем, і тут, як на зло, згадав ДЯДЬ-ОСЮ, який як директор похоронного бюро вів негласний облік чоловіків, котрі померли на чужих жінках. З легкої руки ДЯДЬ-ОСІ, а я підозрюю, що копірайт ідеї належав ДОРАРОНОВНІ, це називалося «Смерть погибшего альпиниста». В колективі «Спи спокойно, товарищ» за цими смертями пильно стежили, оскільки всі похоронні церемонії в таких ситуаціях відбувалися, м’яко кажучи, нестандартно, нерідко траплялося глумлення над тілом померлого з боку вдови чи її родичів. У цих випадках потрібно було викликати міліцію, а це підмочувало поважне реноме бюро ритуальних послуг.