Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 90
Крістофер Баклі
Вони допили пиво. Шенк побажав Дісмасу вдалого полювання у Мілані. І трохи покепкував з Дісмаса, заявивши, що його животворний хрест буде головною подією наступного ярмарку.
Коли Шенк пішов, Дісмас та Дюрер теж рушили у напрямку «Райського дому». Обох переслідувала одна й та сама думка.
— Думаєш, вони будуть шукати його тут? — стурбовано спитав Дюрер.
— Немає жодної причини. Але, думаю, час забиратися звідси. Це, звісно, було дуже розумно, Нарсе, — я маю на увазі розповідь про те, як ти прострілив мені обидві руки. Вважаю, це одна з тих речей, які ти насправді можеш утнути.
Натягнувши рукавички, Дісмас знов відчув, як у ньому підіймається той самий неспокій, який підкосив його біля «Танка Смерті». Він здригнувся — і пішов далі.
Дісмас не хотів виїжджати поспіхом. У цьому не було жодної потреби. З огляду на те, що розповів Шенк, у Базелі всім було байдуже: чи не дивина — зниклий розпусний німецький граф. Тому він сказав Дюреру, щоб той був готовий вирушити завтра вранці, зрозуміло, за умови, якщо він не передумав їхати з ним.
Дюрер сказав «ні, не передумав». Він їде разом з Дісмасом до Шамбері.
Дісмас попередив Конрада, щоб і той був готовий на світанку. Запропонував всій трійці добряче виспатися цієї ночі замість того, щоб відбути черговий марафон у борделі.
Конрад сказав, що подумає. Ландскнехти повністю вичистили запаси всіх аптекарів Базеля та запаслись достатньою кількістю Магдиного зілля, щоб утримувати цілий військовий загін у збудженому стані аж до судного дня.
Дісмас тільки всміхнувся на це і з важким серцем відправився до лікарні Парацельса, щоб попрощатися з дівчиною.
Магді було вже значно краще, вона навіть допомагала іншим пацієнтам. До неї повністю повернулася пам'ять, як і прогнозував Парацельс.
— Ну що ж, — з вимушеною бадьорістю сказав Дісмас, — я радий, що ти у надійних руках.
Вона зацікавлено подивилася на нього.
— Ми їдемо, — додав він.
— Зараз, я тільки перевдягнуся. І я маю подякувати лікарю.
— Магда, я іду, ти — ні.
— Я їду з тобою.
— Ні.
Він посміхнувся.
— Ти маєш залишитись. Щоб одужати. Ці рани у твоїй голові — серйозна справа.
— Я почуваюся дуже добре.
— Ти не знаєш, куди я їду.
— Це має значення?
— Повинно мати, — суворо проказав Дісмас. — Якби ти знала, ти б зі мною погодилася.
— Добре, тоді розкажи мені.
Дісмас зітхнув.
— Ця поїздка не для дівчаток, Магда.
— Я не дівчатко. Я повія.
— Чому ти так кажеш?
— Ти знаєш, що це правда.
— Ти не винна у тому, що сталося… І ти не повія.
— Яка різниця? Він забрав мою чесноту. Це через те, що ти мене не хочеш?
— Ні, — сказав він, узявши її за руку. — Чесноти в тобі куди більше, ніж в мені.
— Тоді чому ти не дозволяєш мені їхати з вами?
— Послухай, Магдо…
— Припини казати «послухай». Я здатна чути так само добре, як і ти своїми чудернацькими вухами.