Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 123

Після смерті Карла XII найбільше заінтересованими в Орликових послугах були Туреччина та Франція. Туркам гетьман був корисний головно в контексті їхніх намагань зробити з України буфер проти російської експансії на південь. Оскільки ця експансія дуже непокоїла турків і татар, вони надавали Орликові й українському питанню досить великого значення, але лише тоді, коли існувала реальна загроза з боку Росії. А коли та загроза бодай тимчасово спадала, слабнув і інтерес Туреччини, В такі періоди, щоб не дратувати росіян, Порта тримала Орлика в суворій ізоляції й не допускала до будь-яких контактів між ним і запорожцями, що перебували на території Кримського ханства. Тому коли 1733р. знову вибухла війна з Росією, гетьман не зміг привернути запорожців на свій бік. Ця невдача остаточно поклала край майже столітнім намаганням Порти зробити з України протиросійський буфер.

Інтерес Франції до українських емігрантів та їхньої справи був короткочасним. Версаль сподівався протиставити російській загрозі бар'єр із Швеції, Речі Посполитої й Османської імперії. Мазепинцям та їхній "великій українській революції" французькі стратеги відводили роль п'ятої колони або відтяжного засобу, який можна використати в той момент, коли Росія спробує завдати удару по цих країнах. Французам і їхньому протеже Лещинському здавалося, що за невелику ціну й без жодного ризику Орлик створить для них можливість тактичного вибору. Це робило його для Версаля цікавим, але лише для одноразового використання.

А щодо реакції російської влади на діяльність українських емігрантів, то це вперше їй довелося зіткнутися з політичною еміграцією, а не з перекинчиками всередині країни. Це зіткнення припало на невдалий час. Саме тоді, коли Росія вела вирішальні війни і дуже дбала про свій авторитет у Європі, група українських дисидентів мандрувала континентом, плямуючи цареве ім'я й підбурюючи іноземні держави використати невдоволення українців російським правлінням. Дії російського уряду щодо відступників були рішучими й цілком ефективними. Негайний арешт усіх родичів мазепинців і вивезення їх до Москви розірвали найміцніші зв'язки емігрантів із батьківщиною. Потім ув'язнені родини стали засобом змушування емігрантів до бездіяльності й заманювання, їх назад додому (де їх чекали негайний арешт і заслання). Ті мазепинці, що втекли на захід, стали, як було і з царевичем Олексієм Петровичем, об'єктом безпрецедентного полювання російських дипломатів, які тільки-но з'явилися в Європі. Ті, кого не вдалося схопити, залишилися під наглядом росіян аж до смерті.