Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 24

Ярослава Дегтяренко

Наступного ранку Демко перебрався у дворовий курінчик свого патрона. А ввечері потайки цілувався з Надійкою в темному кутку Пушкаревого обійстя.

Розділ ІІІ. Як мати перетворилась на мачуху

Від голови риба гниє.

Українська народна приказка

Після пекучого літа Дніпро обмілів, і води його уподібнилися кришталю. Сонячні промені пустотливо ковзали крізь воду, осяюючи та зігріваючи підводні скелі, які ще навесні ховалися на глибині, а тепер тягнулися з прохолодних вод до світла, немов прадавні бабусі, котрі прагнуть зігріти на сонці свої старі кістки. Стомлене літом, осіннє сонечко з останніх сил гріло оголене коріння посмутнілого латаття біля берегів, яке силкувалось ще пожити, але все одно усихало; золотило осокори, верби та шовковиці лісу, що тягнувся широкою смугою від Дніпра, через плавні до річки Підпільної. Остання не бентежилася недалеким подихом зими, а життєрадісно голубіла, запозичивши свою блакить у неба, та завзято спліталася під співи пожовтілих очеретів і рогозів у тисячолітньому хороводі з Чортомликом, Павлюком та Скарбною навколо невеликого, проте височенького острівця Чортомлик, який гордовито увінчувала Січ. Однак на острів Чортомлик перетворювався лише навесні, після танення снігів та розлиття річок, а в інші пори року з’єднувався із зовнішнім світом левадою, порослою гіллястими деревами та вищиреною брилами рожевуватого граніту. Ця місцина, окрім неземної краси, мала вельми зручне та важкодоступне розташування, тому низові козаки влаштували тут Січ.

Козацька столиця кипіла та вирувала, переповнена людьми. Січ – споконвічний притулок для скривджених панівним станом, для шукачів пригод та всіх тих, кому свобода важливіша за життя, – цього року стала ще й притулком для незадоволених гетьманським правлінням. Ще за життя Хмельницького, тобто з весни 1657 року, сюди стікалися всі ті горлорізи, які звикли жити лише війною та грабунками і не уявляли собі іншого життя та джерела доходів. Проте у Січ ішли й розорені селяни та містяни, які в безкінечних війнах з Польщею втратили майно та родину, своє місце у світі, з метою почати нове порядне життя чи якось прогодуватися, доки не настануть кращі часи. І вся ця голота змішувалася з корінними козаками – січовиками та зимовчаками. Такою була та епоха, в якій істинні лицарі, для котрих головними цінностями були честь, совість та благородство і які охоче жертвували заради них своїм життям, химерно перемішались зі звичайнісіньким непотребом, для якого честь та совість були абстрактними поняттями та які не уявляли собі іншого існування, ніж пожива чужим майном. І, за віковим звичаєм, Січ-мати, колиска української волі та незламності, приймала всіх – треба ж було якось поповнювати лави!

Ця різношерста, скривджена долею публіка була благодатним ґрунтом для усіляких заколотів та обурень – ще весною Україною ходили чутки, що запорожці мають намір іти війною на Чигирин, і покійному Хмельницькому довелося відправляти війська для приборкання низовиків. Такі самі тривожні чутки ширилися і влітку. Однак восени ці заміряння невдоволених запорожців почали ставати дійсністю, особливо коли кошовим отаманом став Яків Барабаш.