Читать «Куди приводять мрії» онлайн - страница 132

В мене було багато життів, але я згадаю лише два, у яких ми з Енн були разом.

Я був поряд із нею в 1300-х роках, коли наші душі були представлені, так би мовити, «в жіночому обличчі». Ми були сестри, з віковою різницею в одинадцять років (і я був старшою з них), але такі близькі у стосунках, що друзі й родина відзначали це з захватом. Усе наше тодішнє життя ми були психологічно нероздільні.

Ми знову зійшлися разом у 1700-х у Росії, я в чоловічій подобі, вона в жіночій. Ми зростали, знаючи одне одного, потім на певний час розлучилися, а тоді зустрілися знову в підлітковому віці, закохалися й одружилися. У тому життя я також був письменником, писав романи й оповідання. Енн (тоді її, звісно, звали інакше) незмінно вірила в мене, хоча мій успіх був дуже скромний.

Кінець того життя я й пригадував під час моєї другої смерті.

Тепер я побачив не лише його завершення – я побачив його цілком, отримавши перспективу, що дозволила мені оглянути широкий план і напрямок не лише мого попереднього життя, а й решти життів так само.

Не буду зараз вдаватися в деталі – це, знову ж таки, немає стосунку до того, що я повинен сказати. Досить зауважити, що головним чинником, в першу чергу необхідним для прискорення розвитку моєї душі, була допомога іншим. Що ідеально узгоджувалося з моїм прагненням бути знову з Енн. Альберт казав мені, що з часом вона потребуватиме більше медичного догляду.

Я стану лікарем.

Спочатку я розглядав можливість теж народитися в Індії. Втім, складність народитися там і стати лікарем була настільки близька до нездоланної, що я мав змінити думку. Врешті-решт, мета не в тому, щоб там народитися. А в тому, щоб дістатися Індії, аби допомогти Енн.

Ось чому я обрав собі наступних батьків: доктора Артура Бренінгвелла з Філадельфії та його дружину. Вони молоді й забезпечені, і я стану їхньою єдиною дитиною. Я виховуватимусь в комфортних умовах, навчатимусь у медичному училищі й вважатиму, що маю піти по стопах батька.

У віці тридцяти років це рішення кардинально зміниться з причин, в які я не стану вдаватися, і я зійду зі стежки комфорту, аби займатися медициною в найбільш знедолених куточках світу.

Врешті-решт я приїду в Індію, стану лікувати, покохаю і, нарешті, одружуся з молодою жінкою з душею Енн. Чи знатимемо ми, чи відчуватимемо, що насправді відбувається, неважливо. Ми знову будемо разом.

Решта не має значення.

* * *

Тілу маляти, яке я обрав, зараз чотири з половиною тижня. Воно ще не досить сильне для входження астрального й ефірного тіл, і до семи тижнів таким не буде.

Я постійно витаю над ним, експериментуючи з процедурою скорочення цих тіл до розміру дитини. Коли я буду готовий до переходу, лікар, що знається на процедурі, запустить радіоактивний потік, який уможливить поєднання тіл крізь залозу в основі дитячого мозку.

Тоді я увійду.

В останні миті перед інкарнацією я спробую викликати в себе чітку уяву про потрібний мені тип тіла. У такий спосіб я можу допомогти видобувати здоров’я й сили, необхідні для виконання роботи, яку я запланував. Якщо мені не вдасться це зробити, тіло дитини з певною долею ймовірності може забрати дитяча хвороба, або ж я можу, як Енн, опинитися хворобливим і слабким.