Читать «Куди приводять мрії» онлайн - страница 121

– Дякую тобі за спогади про нас двох, мене й тебе. Наші подорожі й поїздки на вихідних до різних цікавих місць. Ходіння за покупками разом. Прогулянки. Як ми сиділи на лаві й милувалися пагорбами на заході сонця. Я обіймав тебе за плечі, а ти прихилялась до мене, і ми разом дивилися, як воно сідає. То було справжнє задоволення, Енн.

Ти пам’ятаєш овець, що зазвичай паслися на тих пагорбах? Як ми спостерігали за ними, посміхаючись через їхнє постійне бекання і ніжний передзвін дзвіночків на їхніх шиях? Пам’ятаєш худобу, що була там час від часу? Солодкі спогади, Енн. І я дякую тобі за них.

– Дякую тебе за спогади про тебе з птахами. Про те, як ти піклувалася про них і лікувала їх, дарувала їм свою ласкаву турботу, рік за роком. Ті птахи чекають на тебе, Енн. Вони люблять тебе.

– Дякую тобі за те, що давала мені приклад сміливості й завзятості, коли відновлювалася після нервового зриву. Це був страшний період у твоєму житті, в житті нас обох. Безсонні ночі, страхи й невпевненість, болісне переживання минулого. Роки намагань, боротьби, сподівань.

– Дякую тобі за те, що всі ці роки не змусили тебе здатися. Що, попри душевні травми твого дитинства, ти ніколи не припиняла намагань зростати й ставати сильнішою. І, хоч я ніколи не бажав цього від тебе, дякую, що весь той час ти робила все, щоб втримати мене від споглядань твоєї муки.

– Дякую тобі за те, що ти цінувала свій шлюб і родину так високо, а все ж не припиняла розвиватися як особистість. За твоє прагнення зростати і твої успіхи в цьому.

– Ти пам’ятаєш, як знову пішла до школи? Спочатку слухала один курс або два, потім, пізніше, посилено взялася до навчання, аж поки не отримала диплом з гуманітарних наук, а потім ступінь бакалавра, а тоді почала працювати за професією як психолог? Я так пишався тобою, Енн. Хотів би я, щоб ти і далі цим займалася. Ти була б чудовим психологом – сповненим співчуття та любові.

– Дякую тобі за наших дітей. Дякую, що твоє тіло стало гарним чистим джерелом їхніх фізичних життів. Ти знаєш, що я досі пам’ятаю точний час народження кожного з них? Луїзи – о 3:07, 22 січня 1951 року, Ричарда – о 7:02 ранку 14 жовтня 1953 року, Марі – о 9:04 вечора 5 липня 1956 року і Йєна – о 8:07 ранку 25 лютого 1959 року. Дякую тобі за радість, яку я пережив, побачивши кожного з них вперше, – і за всі радощі, які кожен з них привніс у моє життя. Дякую за те, що навчила мене бути уважним до них і поважати їхні окремі особистості. Дякую тобі за те, що була таким чудовим прикладом для наших дочок і синів, демонструючи їм власні здобутки як дружина і матір.