Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 17

Лямезан-Саліюс в р.

ґенерал-поручник, комендант Генерального окрлга.

Таким чином в Східній Галичині, яка не е частю польської держави, польське правительство пришінює польські воєнні закони, і то не тільки до Поляків, але також до осіб „инших віроісповідань і народностий“, себто до Українців і Же дів.

6. Примушування Українців до військової служби в польській армії.

Як свідчить висше наведене оголошення, польські військові власти покликали Поляків Східної Галичини до військової служби в польській армії.

Підставою покликання служило звичайно віроіспові-дання. Тому, що загалом беручи Поляки б римо-католики, польські власти вважають кождого римо-католика Поляком і на сій основі покликають його до війська.

Одначе в Східній Галичині е також селяне української народности римо-католицького віроіепові-дання. Сих українських селян польські власти уважають ва Поляків і примушують їх до військової служби, а хто з них не сповнить сього обовязку, того карають за злочин дезерції.

Підчас війни між Польщею і Совітською Росією й Радянською Україною польські власти зробили пробу покликати до військової служби в польській армії також вагал українського населення.

Магістрат мігта Львова видав оголошення в 2. серпня 1920, ч. 69320/20/IV, яким, покликуючися на рескрипт міністерства внутрішних справ з 28. липня 1920, ч. 986/1. зарядив „спис всіх мущин уроджених в pp. 1889 —1880 включно.“ Що сей спис заряджено в ціли покликання до військової служби, про се свідчить отсей уступ оголошення: „Винні ухилення від сього зарядження спису будуть на основі австрійського військового закона 8 5 липня 1912, Вдз. ч. 123, потягнені до строгої відвічальнооти, евентуально відставлені до військового суду для строгого покарання.“

з

Се оголошення ріжниться від таких самих попередніх оголошень тим, що в попередних оголошеннях було зазначено, що вони відносяться тільки до осіб поль ської народности; тимчасові в наведенім оголошенню покли-куєть<*я до спису загалом „чсіх мущин“.

Українське населення міста Львова, знаючи, що туг ходить о військову службу, збойкотувало те оголошення. Одначе ті нечисленні одиниці, які зголосилися, були поставлені перед асентерункові комісії.

Далі наводимо Факт, що поліц^;я, захопивши на вулиці у Львові кількох молодих Українців (між иншими Михайла Заторського), відставила їх перед асентерун-кову комісію на цитаделі у Львові, не вважаючи на їх заяву, що вони як Українці не мають обовязку служити в польськім війську. Коли вони супротиьлялися влученню їх до польського війська, замкнено їх до арешту.

З подібних випадків на провінції наведемо асентеру-вання Українця Петра Струтинського, уродженого в Зарва-ниці, повіт Зилочів, замешкалого в Стрілках Долішних, повіт Ліско. Про сей випадок одержали ми отсі інформації:

„На підставі розпорядку Міністерства військових справ покликують в повіті Ліско (загальна мобілічаиіа) всіх до польського війська. Коли Петро Струтинський не зголосився добровільно, дня 29. липня 1920 примусово доставила його жандармерія зі Стрілиск дол. перед повітову команду доповнення II п. „стшельцув подгалянь-скіх«, в Сяноці, до військової асентерункової комісії. Мимо сього, що він заявив, що є української народности і тому польська влада не має права брати його до свого війська, жовніри розібрали його насильно і підставили під міру. Тільки завдяки тому, що він мав ревматизм в ногах ще з австрійської війни, повітова команда доповнень в Сяноці видала йому карту відрочення ч. 1237 на один рік на засаді арт. 56—3, тимчасових зак. про заг. обов. служ. війок. (40% нездібности). Коли він представляв, що не буде присягати, грожено йому замкненням до тюрми за те, що він сам не зголосився до асентерунку, засуджено на 5 днів арешту, а опісля замінено на 100 Мк кари.