Читать «Коханка Шамоти (Сторінки із знайденого щоденника)» онлайн - страница 5

    Одного разу в суботу я зробив дивне спостереження. Як звичайно, зайшовши над вечір до вілли, Ядвіги в кімнаті я не застав. Уникаючи погляду Медузи на щиті, пішов до ніші, відділеної від рештки покою довгою, білою шторою, яка звисала до паркету з латунних валиків. І там побачив, що край її надірваний: приблизно на середині штори був видертий округлий клапоть. Я машинально взяв у руку матерію і пом’яв її у пальцях. Миттєво сягнув у кишеню і дістав захований на пам’ять шматок туніки. Порівняв його форму з вирваним місцем на портьєрі. Якась дивна думка прийшла мені до голови. Видалися мені ідентичними. Я приклав клаптик, що тримав у руці, до розірваного краю. Так і є. Відтинок грецької шати щільно заповнив просвіт. Так, ніби це був шмат видертий не з її сукні, а зі штори, або ж туніка і штора — це одне й те ж…    Через півгодини, вітаючись із Ядвігою, я уважно приглядався до її сукні, але сліди надриву зникли. Шати спадали до стіп незайманими складками, яких не торкнувся найменший ґандж. Вона, певне, зауважила, що оглядаю її, бо усміхнулась напівграйливо-напівзагадково. Тоді, піднісши догори відірваний кусень туніки, я повів її до ніші, щоб тут показати те, що спостеріг. Але дивна річ! Штора щезла! Несподівано набігла смішна догадка: «Невже Ядвіга «позичила» її собі на туніку?» А тим часом на місці штори гостинно відчиняла перед нами обійми затишна заглибина із м’яким, заманливим ложем посередині. Глянув на Ядвігу. Вона відповіла чарівним заохотливим усміхом…