Читать «Королівські клопоти» онлайн - страница 17

— Ви не сідили на місці.

Коли вона усміхалась, її очі, здавалося, мерехтіли.

Служниця Марія принесла вино та фрукти, поставила все на столик поруч із канапою і пішла. Дівчина налила вина й запропонувала мені сигарети в срібній коробці. Я відмовився й закурив свою. Вона припалила єгипетську сигарету — довгу, як сигара.

— Що це за революція, яку вони продали моєму хлопцеві? — запитав я.

— Вона була дуже гарна, поки не загинула.

— Як же так сталося, що вона загинула?

— Це… Ви хоч трохи знайомі з нашою історією?

— Ні.

— Гаразд. Муравія виникла внаслідок побоювань та заздрощів чотирьох держав. Дев'ять чи десять тисяч квадратних миль землі, що ними володіє ця країна, не мають великої цінності. Жодна з чотирьох держав тут, власне, ні на що не претендувала, але будь-які три не могли погодитись, щоб ці землі одержала четверта. Розв'язати вузол можна було тільки в один спосіб: створити окрему державу. Це й сталося в тисяча дев'ятсот двадцять третьому році.

Першим президентом на десять років було обрано доктора Семіча. Він не державний діяч, не політик і ніколи ним не стане. Але, оскільки Семіч — єдиний муравієць, про якого чули за межами його рідного міста, то тут гадали, що таке обрання надасть новій країні якогось престижу. До того ж це була єдина гідна винагорода для єдиної великої людини в Мурави. Він мав бути всього-на-всього маріонеткою. Справжню владу вершив генерал Радняк, якого обрали віце-президентом. Цей пост тут навіть вищий за пост прем'єр-міністра. Генерал Радняк був здібною людиною. Армія молилася на нього, селяни вірили йому, а наша буржуазія знала, що він чесний, консервативний, інтелігентний і розуміється в економіці не гірше, ніж у військовій справі.

Доктор Семіч — старий добрий учений, відірваний від усього, що діється в світі. Це можна збагнути з такого прикладу: він, мабуть, найвидатніший з живих бактеріологів, але якщо ви заприятелюєте з ним, то він зізнається вам, що не вірить у цінність бактеріологічної науки. «Людина повинна жити з бактеріями, як із друзями, — скаже він. — Наш організм має пристосуватися до хвороб, і тоді буде байдуже — хворієте ви на сухоти чи ні. Ось де нас чекає перемога. Намагатися виграти війну з бактеріями — марна справа. Марна, але цікава. Тому ми й працюємо над цим. Наші клопоти в лабораторіях абсолютно даремні — проте вони бавлять нас».

Та коли цього приємного старого мрійника співвітчизники нагородили президентством, він віддячив їм у найгірший спосіб. Щоб показати, як він цінує таку честь, доктор замкнув лабораторію і всією душею віддався управлінню державою. Ніхто цього не сподівався і не хотів. Головою уряду мав стати Радняк. Якийсь час він таки й тримав ситуацію під контролем, і все було гаразд.

Але в Махмуда були власні плани. Доктор Семіч довіряв секретареві, а той почав звертати президентову увагу на всі випадки, коли Радняк перевищував свою владу. Намагаючись усунути Махмуда від управління, Радняк допустився жахливої помилки. Він пішов до Семіча й відверто заявив: ніхто не сподівався на те, що президент віддасть увесь свій час державним справам; співвітчизники виявили йому честь, обравши його першим своїм президентом, але вони, мовляв, не хотіли обтяжувати старого чоловіка такими обов'язками.