Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 6

— А ти залишишся?

— Ні… Щоб я ще звітував перед простими службовцями? Та ніколи. Я йду з тобою. Сподіваюся, ти запросиш мене у гості?

…Залишився таким же нахабним, як і півтора роки тому. Але при цьому змужнів, і якимось неймовірним чином з нескладного, худого авантюриста перетворився в справжнього красеня, і єдине, що не змінилося — це живі, якісь навіть трохи глузливі темно-сірі очі відтінку грозового неба. І як я могла йому відмовити?

Вже на підході до під’їзду я згадала про Скелета, якого ще не годувала вранці і пришвидшила крок, фактично тягнучи Кіра на буксирі. Він не пручався, тільки посміювався, мовляв, кіт-то дворовий, він може декілька днів не їсти, і нічого йому не станеться. Але морити Скелета голодом я все ж таки не збиралася, так що на свій третій поверх я злетіла всього за декілька секунд, і звичним помахом руки відчинила вхідні двері.

Кіт сидів під дверима і дивився на мене як на зрадницю. І правда, раніше я ніколи не забувала його погодувати, а сьогодні — як переклинило. Я збиралася його погладити, але він зашипів і відступив на декілька кроків назад, натомість на руки Кіру застрибнув сам, тільки-но той переступив через поріг квартири. І хто з нас ще після цього зрадник!

Чайник весело посвистував на плиті, чашки самі літали по кухні, ложки вистрибнули з шухляди і слухняно вляглися на стіл, Кір диригував всім цим оркестром, а я сиділа на стільчику у куточку і з заздрістю дивилася, як друг чаклував, розуміючи, що на найближчі півроку мені ця розкіш недоступна.

— Може, вже досить? — нарешті не витримала я, коли Кір, лукаво подивляючись на мене, почав перемішувати цукор у чашці за допомогою магії. — Це вже зайве! Невже тобі так тяжко взяти ложку у руку? Не треба мене дражнити! — після кожного слова я вдаряла рукою по куточку стола, але коли я закінчила і збиралася підвести риску останнім ударом, ніжки стола раптом підігнулися, і він, прямо як маленьке козенятко, відстрибнув від мене, так що моя рука потрапила тільки у повітря.

— Гр-р!.. Мій запас терпіння не безкінечний, не треба випробовувати його на міцність, — попередила я, стискаючи руку у кулак. Чари знову давали про себе знати, іскри пробіглися по волоссі й рукам, збираючись у ледве помітні сяючі зірочки. Це було небезпечною ознакою, яка зазичай передувала неконтрольованим сплескам магії. Саме таке зі мною відбувалося перед тим, як я викинула Мороза через вікно.

— Ну добре, добре… Більше так не буду, — Кір раптом посерйознішав і схопив мене за руку. Я майже відразу ж відчула, що магії стає менше, що вона кудись зникає, передається… Кіру?

— Що ти зробив? — здивувалась я, миттєво заспокоюючись.

— Забрав надлишок сили. Вибач, звичайно, але інакше було просто ніяк.

— Та ні, я не серджуся… Дякую, інакше я б могла рознести півкухні, - я сумно посміхнулася і налила собі чаю. Переборола спокусу як і Кір, перемішати цукор магією, і продовжила: — Таке частенько траплялося останнім часом. Сила просто виходить з берегів, і я нічого не можу з цим зробити. Ні медитації, ні зілля, ні чари не допомагають.