Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 34

Та й не до того мені тоді було, якщо чесно. Почвара була вже поруч, вона стояла за моєю спиною, я точно це знала. Тікати? Так куди? Стояти спиною, сподіваючись, що пронесе? Безнадійно.

Я повільно обернулася, але переді мною виявилося лиш те саме кладовище, похилені хрести і притоптана мною і Кіром трава. І ніяких потвор. Але я була точно впевнена, що вона там була. Вона вичікувала, думала, що я розслаблюсь, забуду про небезпеку, але ж я не дурепа…

Я напала першою. Та ж сама вогняна куля, що й в перший раз, але тепер вона була більшою, яскравішою. Вся моя лють, весь мій страх, вся моя втома від швидкого бігу поєдналися у цьому заклинання. Ні, чари все ще не були ідеальними, Кір от, наприклад, зробив би це швидше і пазів у п’ять краще, але тепер моя магія хоча б мала право на існування.

Я розуміла, що іншого шансу в мене не буде. Потрібно влучити, бо інакше — смерть. Кіра вже поряд не було — він перелетів через паркан і там, обернувшись назад людиною, копирсався у замку. Треба протриматися зовсім недовго — всього хвилину, від сили дві. Якщо я використаю чари правильно, в мене буде цей час. Звісно, я не вб’ю потвору, але хоча б призупинити її зможу.

За моїм легким помахом руки вогняна куля зірвалася з пальців і полетіла у місце, де ніч здавалася найтемнішою, темрява — найгустішою, а хрести — трохи розмитими. І вгадала! В наступну мить дихати стало вже легше, і панічний страх трохи відступив, залишивши після себе тільки занепокоєність.

— Кір, то що там? Відчиняється? — запитала я, відступаючи максимально близько до воріт.

— Так, — відповів хлопець, одночасно з усієї сили плечем штовхаючи стулки воріт. І от диво — вони відчинилися!

Я, не гаючи марно часу, вислизнула з кладовища, і тоді Кір зачинив ворота знов, відрізавши нас від цього острівка смерті.

— Вибралися?.. — з неабияким полегшенням і ноткою недовіри запитала я.

— Так! Вибралися! — Кір обійняв мене, і я тоді зрозуміла — так, ми врятовані, вся та катавасія з каблучкою закінчилася!

— То… Значить, це кінець? — все ж запитала я.

— Ні, звичайно. Це тільки початок, — відповів хлопець, надягаючи мені на палець каблучку.

А потім він нахилився і поцілував мене.

Епілог

«Дивовижне відкриття! Вперше у світі було в проведено ритуал з виклику душі, що ще не пішла у Вирій і експериментально підтверджено його можливість! Новаторами стали працівник Кременчуцького відділення Чародійського Відомства Кирило Калиновський та аспірантка Полтавської Академії Нечистої Сили Яросвіта Черепко. Так-так, ви правильно зрозуміли! Яросвіта — правнучка тієї самої Анастасії Черепко, наймогутнішої відьми України!

Здається, онука збирається підтвердити славу свого роду і активно пише дисертацію на цю тему, результати ж обоє винахідників представлять на 26-му Всеукраїнському Магічному З’їзді.»

Я у черговий раз продивилася статтю в газеті і радісно посміхнулася. Хто ж міг подумати, що той обряд, що Кір запропонував провести, виявиться недавньою його вигадкою, ще навіть не перевіреною? Ось так і вийшло, що в одну мить я стала з відрахованої аспірантки та покараної відьми новатором, винахідником і Бог знає ще ким.