Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 14

— Ну… Хто не ризикує, той не п’є амброзії? — з усмішкою проголосив Кір перероблену на магічний лад приказку. Амброзією називали алкогольний напій з запаморочливими властивостями. Видіння, які він викликав, були настільки справжніми і прекрасними, що чимало чаклунів підсіли на амброзію, як на наркотик. Хоча, як не дивно, у Греції, звідки і привезли це магічне вино, його майже не вживали, обходячись звичайним, з мале-енькою крапелькою магії.

— Ну… Якщо ти так вважаєш… — на обличчя без мого на те бажання полізла змовницька усмішка. — Тоді я не проти. Сподіваюся, все пройде гладко…

Глава 3

Користь родинних зв’язків

Третя година дня. Я, при повному параді, тобто у подертих старих джинсах, довгій безформній футболці, купленій нещодавно у секонд-хенді і осінній куртці, стою під під’їздом і чекаю Кіра. Він, здається, запізнюється. Дивно, раніше такого з ним не було — навпаки, мій друг завжди був дуже пунктуальним, а іноді навіть занадто.

Раптом у невеликий двір закотилася… Ем-м… Ну, навіть не знаю, як це правильно назвати… Розвалюха? Драндулет? Музейний експонат? Ну, мабуть, щось типу того. Машина невпевнено хиталася з правої на ліву сторону, ніби вирішуючи, на який бік краще падати. Потім з граціозністю п’яного зайця петлями проїхала відносно короткий відрізок до мого під’їзду і зупинилася у небезпечній близькості від мене.

Ні, дійсно, ще трохи, і спущене переднє колесо переїхало б мені пальці! А я була настільки здивована, що навіть не подумала відійти або хоча б просто зробити крок назад. Потім скло спереду почало повільно розчинятися у повітрі (так-так, не опускатися, а саме розчинятися), і з-за дверей машини на мене визирнуло горде обличчя друга.

І чому я не здивована? Я давно знала, що ще одним з багатьох хобі Кіра було збирання магічних речей з різного мотлоху, що знаходився всюди. Одного разу я навіть бачила, як друг, що, до речі, походив, як і я, далеко не з останнього чародійського роду, як справдешній безхатько рився у смітнику, вишукуючи чергову деталь для чергової дурниці. Ну, це з мого погляду дурниця, а сам Кір називав це мистецтвом.

Причому трималося все те, що він збирав виключно на чарах. Як кажуть, без єдиного гвіздка! Мені важко було зрозуміти, скільки ж терпіння, магічних та технічних знань і вмінь довелося докласти Кіру, щоб зібрати це страховисько, але я по-справжньому ним пишалася. Зробити щось подібне для мене було чимось неможливим, хоча я й мала майже всі якості, необхідні для цього, окрім, звичайно, технічних знань.

— Ти вже готова? Ось і чудово! — Кір, як і звичайно, прямо-таки світився оптимізмом і задавав питання, не чекаючи моєї відповіді. Та і навіщо? Все було зрозуміло і без того. — Сідай скоріше! Ми можемо запізнитись!.. — можливо, мені це тільки здалося, але Кір аж підстрибував на сидінні від нетерплячки. Ну нічого, нехай почекає, йому корисно…