Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 95

Сержіу Буарке ді Оланда

Але позитивісти були лише найхарактернішими зразками тієї нової людської раси, яка швидко почала створюватися в нашій країні незабаром після її оформлення як такої. З усіх форм втечі від реальності магічна віра в силу ідей здавалася нам найгіднішою у непрості часи політичного й суспільного отроцтва нашої країни. Ми принесли з чужих земель складну й завершену систему правил, не знаючи, наскільки вона підійде до умов життя в Бразилії, й не роздумуючи над змінами, до яких ці умови можуть привести. У дійсності ж безособова ідеологія демократичного лібералізму ніколи не прижилася серед нас. Ми по-справжньому засвоїли ці принципи лише в тому, в чому вони збігалися з чистим і простим запереченням неугодної нам форми влади, підтверджуючи наше інстинктивне побоювання ієрархії та дозволяючи спілкуватись із владою на рівних. Демократія у Бразилії завжди була жалюгідним непорозумінням. Напівфеодальна сільська аристократія завезла й за можливості намагалася пристосувати її до своїх прав або привілеїв, тих самих привілеїв, які у Старому Світі були предметом боротьби буржуазії з аристократією. Отже, їм вдалося пристосувати до традиційної ситуації, принаймні як фасад або зовнішню декорацію, кілька гасел, які здавалися найслушнішими для тієї епохи та які постійно лунали в книжках і промовах.

Цікаво зазначити, що в Бразилії вочевидь реформаторські рухи майже завжди розвивались у напрямку з верху до низу. Якщо можна так сказати, вони надихались як розумом, так і серцем. Ми отримали незалежність і здобутки лібералізму як результат політичної еволюції країни майже випадково. Велика частина народу сприйняла їх з незадоволенням, ба навіть вороже. Вони не були логічним наслідком духовної й емоційної прихильності або повністю доспілої й чітко визначеної концепції життя. Носії нових ідей часто забували про те, що форми суспільного життя не диктуються чиїмось персональними судження та їх не можна впроваджувати або скасовувати певними постановами. Широко відомий лист Арістіда Лобу про події 15 листопада є яскравим свідченням того, наскільки неочікуваним для всіх нас, усупереч зухвалій пропаганді та популярності серед студентів, було втілення республіканської ідеї. «Наразі, — казав авторитетний лідер нового режиму, — наразі уряд є суто військовим і надалі він повинен бути таким. Це їхня, винятково їхня заслуга, бо цивільне населення майже не брало участь у процесі. Народ спостерігав за усім цим, немов череда худоби, вражена, здивована, не розуміючи, що це все означало».