Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 94

Дійсно, у своїх політичних конструкціях позитивісти наїв­но намагалися поважати наш «споконвічний стан», наш власний характер, наше надзвичайне минуле. Так, наприклад, у документі, датованому 102-м Гомера, тобто коли республіка існувала лише два місяці, міститься пропозиція про розподіл країни на два типи штатів: «Бразильські Західні Штати, які представляють собою системну конфедерацію та є результатом поєднання європейців з африканцями та з корінними американцями», та «Бразильські Американські Штати, які представляють собою фактично утворену конфедерацію, яку становлять умовно-однорідні етнічні спільноти, розкидані територією всієї республіки. Їхня федерація повин­на обмежуватися підтримкою дружніх відносин, які сьогодні визнані як обов’язок для відмінних, але союзницьких націй, з одного боку, а з іншого боку, гарантувати їм захист федерального уряду в разі будь-якої агресії тощо».

А може, основа цієї віри у дивовижну силу ідей ґрунтується на таємному побоюванні нашої реальності? У Бразилії позитивісти, хоч би як це видавалось парадоксальним, завжди були нігілістами. Можна сказати, що вони не були позитивними в жодному зі значень, які цьому слову надавав Огюст Конт у своїй роботі «Дух позитивної філософії». Вони були одурманені впертою вірою в істину своїх принципів і переконані в тому, що майбутнє судитиме їх та їхніх сучасників за те ставлення, якого вони, індивідуально та колективно, дотримувалися щодо зазначених принципів. Вони захищали ці переконання перед рештою мешканців країни зі своїх затишних кабінетів, бо були вони всі великими любителями читати. А всі інші зрештою неминуче (прикметник, який з надзвичайною наполегливістю вони використовують у своїх творах) прийдуть до них, приймуть їхнє вчення, сприймуть їхні істини. У певний момент вони сформували аристократію бразильської думки, нашу інтелігенцію. Вони були улюб­леними радниками деяких правителів і відігравали ту ж саму роль, що й відомі вчені, якими любив оточувати себе диктатор Порфіріо Діас.

Але їхній глибоко заперечливий інстинкт постійно забороняв їм наділяти наші державні справи яким-небудь конструктивним, позитивним духом. Ті чесноти, які вони обстоювали — чесність, щирість, особиста незацікавленість, — не були тією силою, за допомогою якою можна було б боротися з політиками, більш активними й менш совісними. Відомо, що Бенжамін Констан Ботелью ді Магальяенс, якого часто називають засновником бразильської республіки, ніколи не брав участі у голосуванні, за винятком останнього року існування монархії. І те лише тому, що хотів допомогти другові сім’ї, раднику муніципалітету міста Андраде Пінту, який висунув свою кандидатуру на посаду сенатора. Він постійно казав, що його нудить від нашої політики. В одній з найінтимніших розповідей про його власну поведінку напередодні проголошення нового політичного режиму наближена до нього особа зізналася, що в ті часи він навіть газет не міг читати, таку відразу викликала в нього наша політика. І далі цей свідок зазначає: «Йому було байдуже, хто буде правити — Педру чи Мартінью, ліберал чи консерватор. На його думку, всі вони ні на що не годилися. А я часто дивувався цією байдужістю чи незацікавленістю Бенжаміна нашим політичним життям, яке зазвичай так приваблює кожного більш-менш освіченого бразильця. Я намагався пояснити цей дивний факт, запевнюючи самого себе, що його дух був настільки високим, що він не переймався такими мізерними й незначущими речами, та й часу на них не мав, бо витрачав його майже до останку на серйозне вивчення математики, якому він завжди віддавався з великим захопленням і пристрасністю».