Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 57

Узбережжя Ешпіріту-Санту, ці «ситі обшири», за словами Вашку Фернандеса Коутінью, а також південна частина Баії, колишні капітанства Ільєус і Порту-Сегуру, опинилися майже повністю поза сферою інтересів португальців лише тому, що саме в цих регіонах незабаром відкрилися величезні прогалини в поселеннях тупі, яких витіснили споконвічні місцеві мешканці. У своїй «Історії Бразилії» Хандельманн навіть писав, що за винятком верхів’я Амазонки це була найменш заселена зона в усій імперії. Він дивувався, що через триста років колонізації між бухтою Всіх Святих і бухтою Ріо-де-Жанейро ще існував настільки дикий і погано розвинений регіон. В Ешпіріту-Санту для збереження нечисленних населених пунктів португальці заохочували штучні міграції прибережних індіанців, які б захищали їх від нападів інших племен. Тільки у ХІХ сторіччі завдяки старанням Ґвідо Томаса Марльєре була розпочата християнізація тих, кого можна вважати останніми нащадками жорстоких айморів з берегів річки Досі, які за інших часів були справжнім бичем європейських поселенців.

Отже, осідаючи на місцях, раніше заселених індіанцями, які розмовляли мовою абаньєенга, португальці майже нічого не знали про тубільців сертану, які розмовляли «іншою мовою» (як називає їх отець Кардін), крім того, що про них розповідали прибережні племена. Як уже було сказано, колонізатори не дуже переймалися заселенням і освоєнням інших територій, крім прибережних, звідки сполучення з королівством було найлегшим. Те, що ці території були заселені людьми однієї раси, які розмовляли однією мовою, безсумнівно, становило для них ще одну перевагу.

Торговельний, майже здирницький характер цієї колонізації відбився як на системі прибережного заселення поблизу вантажних портів, так і на вже розглянутому нами явищі протиставлення блиску села й убогості міста. Саме ці два чинники справили неабиякий вплив на подальших етапах розвитку бразильського суспільства. Отець Мануел да Нобреґа у листі від 1552 року викликував: «[...] хоч би хто сюди приїздив, ніхто не любив цю землю [...], всі хотіли скористатися нею, навіть і за рахунок самої землі, оскільки сподівалися залишити її». В іншому листі, датованому тим самим роком, святий отець знову наголошує на цьому аспекті, коли скаржиться на тих, кому більше подобається спостерігати за тим, як із Бразилії відправляються кораблі із золотом, ніж спостерігати за відбуттям численних душ до небес. І додає: «Вони не люблять цю землю, бо прив’язані до Португалії. Вони працюють не на її користь, а для того, щоб самим у будь-який спосіб отримати який-небудь зиск. Це загальне явище, хоча можна припустити й наявність серед них деяких винятків». Брат Вісенте ду Салвадор, який писав уже в наступному столітті, ще міг скаржитися на португальців, які до тих пір жили й «скребли берега, немов краби», та жалівся, що поселенці, що більш прив’язані до землі й що багатші вони були, прагнули все відвезти до Португалії, і «якби майно та речі, якими вони володіють, могли говорити, вони б і їх навчили розмовляти як папуг, бо перша річ, якої вони навчають папуг: королівська папуга для Португалії, так сильно вони хочуть все відвезти туди».