Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 32
Сержіу Буарке ді Оланда
Структура бразильського колоніального суспільства ґрунтувалася не на міських осередках. Цей факт необхідно враховувати для чіткого розуміння умов, які прямо або опосередковано впливали на країну протягом тривалого часу після проголошення політичної незалежності та відблиски якої можна побачити й сьогодні.
Якщо, згідно з думкою, висловленою у попередньому розділі, встановлена португальцями у Бразилії цивілізація у строгому розумінні не була суто аграрною, утім, вона, поза сумнівом, мала сільське коріння. Дійсно, протягом перших століть європейської окупації життя в колонії було зосереджено навколо села: міста були їхніми простими придатками не тільки віртуально, а й фактично. З невеликим перебільшенням можна сказати, що подібна ситуація суттєво не змінилися до скасування рабства. 1888 рік став тією віхою, яка розподілила дві епохи. У національному розвитку Бразилії ця дата набуває особливого й ні з чим не зрівнянного значення.
За часів монархії ще існували багаті фазендейро-рабовласники та діти фазендейро, які отримали «вільні» професії (які здебільшого потребують отримання освіти у виші та захисту диплома) та монополізували політику країни, обираючись самі або сприяючи обранню своїх кандидатів, пануючи у парламентах, у міністерствах, узагалі на всіх керівних посадах і забезпечуючи стабільне функціонування зазначених інститутів, які перебували під їхньої беззаперечною владою.
І дійсно, настільки беззаперечною, що велика кількість представників колишнього класу сеньйорів часто могла дозволити собі розкіш заперечувати традиціоналістські течії та навіть засновувати деякі найважливіші ліберальні рухи, які вже діяли протягом всієї історії нашої країни. Певною мірою їхня діяльність сприяла успішному розвиткові матеріального прогресу, який був спрямований на руйнування традиційного стану речей і мало-помалу підривав авторитет їхнього класу та головної опори, на якій ґрунтувався цей авторитет, тобто рабської праці.
Відразу після проголошення республіки ми, як, мабуть, ніколи за такий короткий період, були охоплені лихоманкою інтенсивних реформ, які відбувалися саме у середині ХІХ століття, особливо у період з 1851-го до 1855 року. Так, у 1851 році розпочався етап повсюдного заснування акціонерних товариств. Того ж самого року було засновано Банк Бразилії, який через три роки було реорганізовано, внаслідок чого він отримав монополію у питаннях емісії грошей. У 1852 році було відкрито першу телеграфну лінію у місті Ріо-де-Жанейро. У 1853 році було засновано Сільський та іпотечний банк, який хоча й не мав привілеїв, наданих Банку Бразилії, але сплачував набагато більш «жирні» дивіденди. У 1854 році відкрився рух першою у країні залізницею протяжністю у 14,5 кілометрів від порту Мауа до станції Фрагозу. Будівництво другої ділянки залізниці, яка мала поєднати Двір зі столицею провінції Сан-Паулу, розпочалось у 1855 році.
