Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 34

Особи, зацікавлені у работоргівлі, змогли організувати розвинену систему запобіжних заходів, які дозволяли їм відкрито займатися своєю діяльністю. Завдяки розвиткові досконалої системи прибережних сигналів і засторог, які попереджали про будь-яку небезпеку поблизу суден работорговців, а також субсидуванню заробітної платні, дачі хабарів службовцям, всебічному сприянню політичних і поліцейських переслідувань своїх супротивників вони були впевнені у своїй довічній безкарності, а також у невразливості своїх операцій. «У залежності від типу корабля, — писав Каложерас, — за 800-1000 конту вони виправляли собі бразильські або португальські документи, яких вимагали правила, з метою здійснення подорожі. Повернувшись з африканського узбережжя та висадивши людський вантаж, судно заходило з сигналом тривоги на борту. За 500 конту представник санітарної служби видавав необхідну довідку, і судно направлялося на карантин у районі Санта-Ріта, мировий суддя якого був компаньйоном порушників. Тим часом знищувалися всі ознаки перевезення рабів на судні й за 600 конту власник одержував нову санітарну довідку, в якій на цей раз підтверджувалося, що на судні все гаразд. Після цього корабель ставав на якір на звичайному причалі. Іноді судно з рабами проходило поблизу острова Раза, і доглядач маяка заходив з перевіркою: за 200 конту купувалось і його мовчання».

Не дивно, що завдяки такій підготовці зацікавленим у работоргівлі особам вдалося розвинути, насамперед після 1845 року — року, коли було ухвалено білль лорда Абердіна, дедалі більш прибуткову торгівлю, яка перетворила їх на справжніх фінансових магнатів Імперії. Можна легко підрахувати, який серйозний удар завдав Закон Еузебіу ді Кейроша, беручи до уваги той факт, що у зазначеному вище 1845 році загальна кількість завезених негрів становила 19 363 осіб, у 1846 — 50 352 осіб, у 1847 — 56 172, у 1848 — 69 тисяч осіб, у 1849 — 54 тисячі й у 1850 — 23 тисячі. Проте різке падіння, що відбулося в останньому році, було результатом не тільки ухвалення Закону Еузебіу ді Кейроша від 4 вересня, а й інтенсифікації каральної діяльності англійців щодо работорговців.

Ефективність ужитих заходів підкреслює той факт, що вже в 1851 році до країни було завезено лише 3287 негрів, а в 1852-му — сімсот. Після цього відмічалися лише одиничні випадки, наприклад, у Серіньянем, штат Пернамбуку, або у Сан-Матеус, штаті Ешпіріту-Санту, в результаті яких влада затримала понад п’ятисот африканців.

Зникнення работоргівлі, яка стала основою деяких найбільших і найміцніших статків тогочасної Бразилії, повинно було вивільнити капітали, що раніше були задіяні у работоргівлі. У деяких світлих голів з’явилася ідея якось зацікавити їхніх власників вкладати гроші в інші галузі бізнесу. Власне, заснування Банку Бразилії у 1851 році, здається, було пов’язано з добре продуманим планом використання цих ресурсів у межах великої кредитної установи. Автор ініціативи Мауа через тридцять років потому напише у своїй «Заяві кредиторам»: «Я зі жвавим інтересом спостерігав за розв’язанням цієї складної проблеми. Я зрозумів, що контра­банда не могла відродитися з тих пір, як “національна воля” встала на бік міністерства, яке ухвалило рішення про скасування работоргівлі. Об’єднати капітали, які безперебійно надходили від нелегальної торгівлі, та змусити направити їх до центру, де вони могли б підживлювати виробничі сили країни, — такою була думка, яка зародилася в моєму мозку, коли я переконався в остаточності та невідворотності того факту».