Читать «Коли час лише починався» онлайн - страница 17

втекти. Будьте упевнені, містере Карпентер, я це зроблю. - Добре, - сказав Карпентер.- Ми

зустрінемо їх там, коли вони повернуться.

За допомогою Марсі розрахувати координати для стрибка в часі було простіше

простого. Вже через декілька секунд Сем був готовий. Коли вони опинилися в пальмовому

гаю, Карпентер ввімкнув перемикач. Знову щось замерехтіло у них перед очима. Сема злегка

труснуло, і денне світло перетворилося на передсвітанкову пітьму. Десь позаду, в печері біля

підніжжя скель, стояв ще один трицератанк, а на підстилці з гілок міцно спали ще один

Карпентер, ще один Скіп і ще одна Марсі. - А далеко назад ми зараз перестрибнули, містере

Карпентер? - поцікавився Скіп.

Карпентер вівмкнув фари і почав виводити Сема з гаю. - На чотири години. Тепер у нас

має вистачити часу, щоб дістатися до корабля і влаштуватися там до повернення наших

приятелів. Можливо, ми потрапимо туди ще до того, як вони відправляться на пошуки, якщо

тільки вони не розшукують нас цілу добу. - А що коли вони знайдуть нас і в цьому часі? -

заперечила Марсі.- Адже тоді ми знову потрапимо в таку ж пастку? - Не виключено,

крихітко. Але всі шанси за те, що вони нас не знайшли. Інакше вони б не почали шукати нас

потім, вірно? Вона із захопленням подивилася на нього. - Знаєте що, містере Карпентер? Ви

жахливо розумний. У вустах дівчинки, яка могла в думці помножити 4.692.438.921 на

828.464.280, цей комплімент таки дечого коштував. Проте Карпентер і виду не показав, що

він вдоволений. - Сподіваюся, хлоп'ята, що ви тепер знайдете корабель? - сказав він. - Ми

вже на правильному курсі, -відповів Скіп.- Я знаю, у мене природжене відчуття напряму. Він

замаскований під велике дерево. Зійшло сонце - вже вдруге за цей ранок. Як і вчора,

розміри і зовнішній вигляд Сема наганяли страх на різноманітних тварин крейдяного

періоду, що траплялися їм назустріч. Правда, якби їм зустрівся тиранозавр, ще не відомо, хто

на кого нагнав би страху. Але тиранозавра вони не зустріли. До восьми годин вони вже були

в тих місцях куди напередодні потрапив Карпентер, покинувши лісисті пагорби.

- Дивіться! - раптом вигукнула Марсі.- Ось дерево, на яке ми залізли, коли тікали від

того горбатого чудовиська! - Точно, - відгукнувся Скіп.- Ну і злякалися ж ми! Карпентер

усміхнувся. - Воно, напевно, прийняло вас за якусь нову рослину, якої ще жодного разу не

куштувало. Добре, що я вчасно підвернувся, а то воно, мабуть, розладнало б собі шлунок.

Спочатку вони втупилися на нього нерозуміючими очима, і він подумав: дуже велика

різниця між двома мовами і двома світами, щоб її міг подолати цей нехитрий жарт... Але він

помилився. Спочатку розреготалася Марсі, а за нею і Скіп. - Ну, ви даєте, містере Карпентер!

- заливалася Марсі. А Сем тим часом рухався далі. Місцевість ставала все більш відкритою -

з великих рослин тут траплялися в основному лише пальмові гаї і купки кущів. Далеко