Читать «Коли час лише починався» онлайн - страница 10

3.887.518.032.130.241.880. Карпентер ледь не упустив олівець.

- Вона ж у нас геній в математиці, - пояснив Скіп.- А я - в техніці. Через це нас і

викрали. Наш уряд надзвичайно цінує геніїв. Він не пошкодує грошей, щоб нас викупити.

- Уряд? Я думав, що викрадачі вимагають викуп з батьків, а не з уряду.

- Ні, наші батьки більше не несуть за нас жодної відповідальності, - пояснила Марсі.

- Правду кажучи, вони, напевно, про нас давно забули. Після шести років діти переходять у

власність держави. Розумієте, зараз всі марсіанські батьки десентименталізовані і нітрохи не

заперечують проти того, щоб позбавитися від... ну загалом віддати своїх дітей державі.

Карпентер якийсь час дивився на два серйозні дитячі обличчя. - От воно що, -

протягнув він.- Зрозуміло. За допомогою Марсі він закінчив розрахунки і ввів остаточні

цифри в передній нервовий центр Сема. - Ну, поїхали, хлоп'ята! - сказав він і ввімкнув

перемикач часового стрибка. На якусь мить у них перед очима щось замерехтіло, і ящурохід

ледь трусонуло. Втім, він навіть не уповільнив свого неквапливого руху - так гладко

пройшов стрибок.

Карпентер перевів годинник з 16.16 на 15.16. - Нумо, хлоп'ята, погляньте вгору - є там

птеранодони? Вони довго вдивлялися крізь листя в небо. - Жодного, містере Карпентер, -

відгукнулася Марсі. Очі її горіли захопленням.- Ні єдиного! - Так, утерли ви носа нашим

вченим! - захоплено заявив Скіп.- Вони вважають себе за дуже розумних, але їм і в голову не

приходило, що можна подорожувати в часі...

А як далеко можна перескочити в майбутнє, містере Карпентер, - я маю на увазі, на

справжній машині часу? - Якщо вистачить енергії - хоч до кінця часів, якщо він є. Але

7

подорожувати вперед зі свого сьогодення заборонено законом. Представники влади 2156

року вважають - людям ні до чого завчасно знати, що з ними буде. І тут я, як виняток,

вважаю, що вони мають рацію. Він відключив автоматику, перевів Сема на ручне управління

і повернув під прямим кутом до колишнього курсу. Через деякий час вони вибралися з лісу

на рівнину. Вдалині, на тлі димчасто-блакитного неба, вимальовувався білою смужкою

ланцюжок круч, який він запримітив ще раніше. - Ну, а що ви скажете щодо ночівлі на

відкритому повітрі? - запитав він. Очі у Скіпа стали зовсім круглі. - На відкритому повітрі,

містере Карпентер? - Звичайно. Розведемо вогнище, приготуємо їжу, розстелимо на землі

ковдри - зовсім на індіанський манер. Можливо, навіть відшукаємо у скелях печеру. Як,

годиться?

Тепер широко розплющилися вже дві пари очей. - А що таке "на індіанський

манер", містере Карпентер? - запитала Марсі.

Він розповів їм про індіанців арапахо, шайєнів, кроу, апачів і про буйволів, і про

безкрайні прерії, і про останній бій Кастера, і про завойовників Дикого Заходу, і про