Читать «Коли час лише починався» онлайн - страница 11

Сидячого Бика - і весь час, поки він говорив, вони не зводили з нього очей: наче він ясне

сонечко, якого вони ще ніколи в житті не бачили. Покінчивши з Диким Заходом, він почав

розповідати про громадянську війну і Аврама Лінкольна, про генерала Гранта і генерала Лі,

про геттисбергське звернення, битву на річці Булл-Ран і поразку біля Аппоматтокса.

Ніколи ще він так багато не говорив. Йому і самому це здалося дивним: його захопило

щось таке, що він раптом відчув себе веселим і безтурботним, все йому стало байдуже,

залишилося тільки одне: ось цей день в крейдяному періоді і двоє дітей з круглими від

здивування очима, що сидять поруч з ним. Але він не став довго про це роздумувати, а

продовжував розповідати про Декларацію незалежності і американську революцію, про

Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона, про Бенджаміна Франкліна і Джона Адамса, і

про те, як сміливо мріяли про світле майбутнє отці-засновники, і наскільки краще було б,

якби занадто заповзятливі люди не скористалися б їх мрією в своїх корисливих цілях, і як

настав час, коли ця мрія все-таки більш-менш збулася, скільки б злочинів не було здійснено

в її ім'я. Коли він завершив, вже настав вечір. Прямо попереду впиралися в потемніле небо

білі скелі. Біля підніжжя скель вони знайшли відмінну, ніким не зайняту печеру, де могли зі

зручностями влаштуватися всі, включаючи навіть Сема, і при цьому залишалося ще місце

для вогнища.

Карпентер загнав ящурохід в печеру і поставив його до задньої стінки. Потім він

висунув захисний екран, охопивши ним всю печеру, урвище, що нависало над входом до

печери, і напівкруглу площадку перед нею. Ретельно оглянувши місцинку, захищену

силовим полем, і переконавшись, що в до них не потрапили рептилії, якщо не рахувати

декількох дрібних і безпечних ящірок, він направив дітей за хмизом для вогнища. А сам тим

часом налагодив біля входу в печеру напівпрозоре поле, яке приховувало від погляду все, що

відбувається вусередині.

Нарешті діти втратили свою колишню стриманість, принаймі Скіп.

- Можна я розведу вогнище? - кричав він, стрибаючи на місці.- Можна, містере

Карпентер? Можна? - Скіпе! - докірливо сказала Марсі. - Нічого, крихітко, - заспокоїв її

Карпентер, - це можна. І ти теж можеш допомогти, якщо хочеш. Маленький вогник

незабаром розрісся у велике полум'я, забарвивши стіни печери спочатку в багровий, а потім в

яскраво-червоний колір. Карпентер відкоркував три банки сосисок і три пакети булочок і

показав своїм підопічним, як нанизують сосиски на загострену паличку і смажать їх на

вогнищі. Потім він продемонстрував, як потрібно класти підсмажену сосиску на булочку і

приправляти її гірчицею, маринадом і нарізаною цибулею. Можна було подумати, що він

навстіж розкрив перед цими дітьми чарівне вікно в країну чудес, яка раніше ним і не