Читать «Коли настане день» онлайн - страница 5

— Час настав, — сказала вона, і в її голосі почулася рішучість, що була добре знайома Гордію.

Соломія швидко підійшла до столу, взяла зі стільця свій наплічник, поклала туди золоту табличку і вийшла з кабінету.

Соломія виринула з приміщення музею і швидко покрокувала уздовж вулиці. Був пізній літній вечір. Денна спека вже спала. Сильні пориви вітру гнули гілки дерев. На довгій вулиці не було видно жодної людини і чулося лише голосне відлуння кроків дівчини. Вона дійшла до рогу, завернула за нього і раптом побачила поряд із собою на стіні тінь, схожу на великого собаку. Несподівано вдарив грім. Соломія на мить застигла, потім рвучко обернулася. Навпроти неї стояв великий сірий вовк. Його очі світилися в сутінках, немов дві вуглини. Він пригнувся, приготувавшись до стрибка. Так, головне не панікувати. Дівчина швидко огляділася і помітила неподалік дерево. Наступної миті замість неї на розпеченому сірому асфальті вже стояла велика чорна кішка. Вона зірвалася з місця і помчала до дерева. Швидко видершись на нього, кішка перелякано зиркнула на вовка, роздумуючи, що робити далі. Вовк підійшов до дерева, сів під ним і подивився на кішку, що здерлася на саму верхівку. Він вочевидь чекав, поки вона злізе на землю, і не збирався нікуди йти. Так пройшло хвилин п’ять. Зненацька почулися голоси людей. Уздовж вулиці йшла весела компанія молоді, вони голосно розмовляли та сміялися. Вовк повернув голову на голоси і трохи відійшов від дерева, щоб подивитися, що відбувається. Чудово! Тепер головне — не впустити цей щасливий шанс. Кішка рвонула по стовбуру і помчала у темний провулок. Люди пройшли далі. Вовк повернувся до дерева, задер голову і зиркнув на верхівку. Він обійшов дерево з усіх боків, але побачив, що кішки там не було. Вовк сердито загарчав. Несподівано він став збільшуватись, і ось вже посеред вулиці стояв чоловік із хижим поглядом, той самий, якого Соломія кожної ночі бачила уві сні. Чоловік ще секунду постояв, неначе розмірковуючи, що робити далі, а потім швидко покрокував вулицею в той бік, звідки прийшла дівчина.

* * *

Теплим літнім ранком Соломія стояла на горі серед високих зелених смерек. Унизу перед нею, між карпатських гір, простелилася мальовнича галявина. Посеред галявини стояв невеликий дерев’яний будинок. Поряд росло декілька дерев та кущів, утворюючи невеличкий садок. Сонце грало яскравими променями на деревах та даху будинку. У гілках чувся спів пташок.

На обличчі дівчини сяяла щаслива посмішка. Нарешті Соломія почала швидко спускатися по схилу на галявину. Ось вона вже поряд із хатою. На дерев’яній лаві біля дверей, як завжди, лежав чорний кіт, що грівся у лагідних променях сонця. З дверей назустріч Соломії широкими кроками вийшов Гордій. Він щасливо посміхнувся і простяг руки для обіймів. Дівчина підійшла до нього, і вони міцно і разом із тим дуже ніжно обнялися. Соломія прихилила голову на його плече.