Читать «Коли настане день» онлайн - страница 55

* * *

Соломія, як завжди, стояла на своїй улюбленій верхівці гори і дивилася на долину, що розстелилася внизу. Яскраві промені сонця виблискували на верхівках смерек, а річка неголосно перешіптувалася з вітром. Раптом дівчина відчула поряд присутність ще однієї людини.

— Я чекала на тебе, дядьку Гордіє, - сказала вона, не повертаючи голови.

— А я завжди чекаю на тебе. На вас, — відповів мольфар, який вже стояв поруч із Соломією.

Гордій та Соломія посміхнулися один одному. Соломія повернула голову в бік, протилежний від чоловіка.

— Олексо, ходімо! Дядько Гордій на нас чекає! — сказала вона.

— Так, мамусю, зараз!

Соломія з любов’ю поглянула на білявого блакитноокого хлопчика років семи, який бігав по верхівці гори з повітряним змієм у руках. Соломія та Гордій розвернулися та покрокували по горі до стежки. За ними услід помчав Олекса, ведучи за собою паперового різнокольорового змія. Вони повільно рухались по схилу, і вітер летів їм навздогін, неголосно співаючи пісню про сильних духом людей, про карпатський ліс і кохання, яке не в змозі знищити ні смерть, ні відстань, ні час.